— Цанія! Заради господа нашого, це клятуща цанія!
Щойно Фрейріх мовив це, Жаррак забрав бокал від алхімікових вуст і мигцем повернув його Канре, навіть не озираючись у її бік.
— Так! — гарикнув віннець, спльовуючи слину, мовби вона була отруєною вже. — Заберіть зілля негайно! Воно випаровується й отруює все довкола. Якщо не хочете, щоб ваша безцінна шльондра…
Фрейріх не договорив. Жаррак замахнувся і вгаратав його навершям ціпка. Голова алхіміка, хитнувшись на в’язах, упала набік. Зі скроні збігла цівка крові й закапотіла на шовкову шийну хустину.
Канре вдихнула аромат вина: теплий, медовий, мовби зілля присмачило його новими відтінками. Ельбрахів спокій дав помітну тріщину.
— Маестри, це занадто, — кивнув він у бік загрозливого бокала, на думку Фрейріха, повного смерті. — Цанія здатна порішити всіх у цій кімнаті, а якщо проллється на килим, то і всіх у домі. Маестр Вілль не збрехав: вона дійсно випарується, осяде всередині і розпустить коріння в легенях, а тоді задушить кожного, хто носить її в собі. І ніяке, прости господи, кровопускання не вирятує, коли те зло засяде глибоко. У Жуані коріння часом вилазить на чолі, мовби роги, — і тоді хворий підлягає спаленню заживо, бо, бачте, став пристанищем для демона. Я бачив такі випадки і скажу, що не хотів би розділити долю жертв.
— З вашого дозволу, ми обговоримо це трохи пізніше. — Жаррак посміхнувся і зиркнув на герцога. — Не турбуйтеся, до Жуану настільки далеко, що виросли б у вас хоч роги, хоч третє око на лобі, це не принесе загрози. Спалити вас може тільки погляд панни, якій вирішите не повертати стрічки після балу.
Ельбрах не усміхнувся на цей жарт.
— Якщо ви спробуєте зашкодити мені чи моєму супутникові, це спричинить міжнародний скандал, Престе. Що б там не вчинив Вілль із вашого погляду, розумієте ж, що це можна — і треба — загладити спокійно та вдумливо.
— Згоден. Вашого супутника спокійно та вдумливо засуджено до смерті за умисне вбивство, — відповів Жаррак і провів вказівним пальцем уздовж артефакта, виплітаючи чар слово за словом, а тоді блимнув на алхіміка: — І бажаю вам доброї ночі.
Ельбрах тільки й встиг втягнути носом повітря, коли чар скував його, і за мить чоловік занурився в сон, якому не встиг вчинити спротив.
Жаррак тут же опустився в крісло і сперся чолом об руки, які спочивали на наверші ціпка. Канре, почувши важке дихання чаротворця, налила вина і подала йому.
— Дякую. — Жаррак спрагло припав до бокала, мовби провів годину на палючому сонці.
Канре сподівалася, що він матиме ще хвилину-дві на відпочинок, перш ніж Фрейріх опритомніє. Бо срібна нитка, яку вона сотала за розповіддю алхіміка, не могла б ожити, якби не Жарракова сила.
— Час відтяти нитку, — видихнув чаротворець, силкуючись підвестися. — Поки він не при тямі, розтин мине легше.
Канре кинулася до столика, де залишила вишивання, і, обережно підчепивши срібне плетиво, почала змотувати його, аж доки не підійшла впритул до Фрейріха і не діткнулася кінчиками пальців його шиї. Жилка билася під шкірою.
Канре пригадала, як хтось у дитинстві оповідав, мовби у високорідних із великих родів — золота кров. І коли бодай кілька крапель цієї крові впадуть на землю, то обернуться справжніми лере. Лише тепер вона зрозуміла, що в цій оповідці був сенс: чаротворці сходилися на дуелях за честь своїх королів, позбавляли життів, повертали землі — і за ці здобутки, за ці «краплі крові», на них дійсно сипалися золото, титули й маєтності.
Тим часом Жаррак намацав і вирвав нитку при самому горлі алхіміка.
Фрейріх захрипів, але не прокинувся.
Канре швидко змотала незриме плетиво і пришпилила до полотна, вкритого дрібним гаптуванням. Чаротворець запевняв, що Нитка Атаїс, як вона звалася, здатна витягнути з людини всі спогади й розмисли стосовно певної теми, коли їх дбайливо видобути на поверхню. А що Фрейріх із двох віннських гостей був куди більш балакучим, Жаррак заповзявся змусити того виговорити про таємницю Канре вдосталь. І нитка, яка висоталася з алхімікових слів, тепер спочивала в стібках вишиття. Усі Фрейріхові знання й помисли про нижчу служку, яка порушила закон, тепер були в руках самої дівчини. І хоч як вона переймалася непомірно високою ціною на баночки, привезені з альтесштадтських торгів, і на срібну нитку, придбану на торгах Івеліна, та Жаррак вдоволено запевняв, що воно варте того.
— Потім я вкрию її найкращим захистом, — додав чаротворець, ховаючи вишиття під захисним чаром. — А тепер час продовжувати. Боюся, Нитка висотала з мене все, що могла, тож біс його знає, як довго я зможу тримати Фрейріха в путах, Ельбраха — вві сні, а себе — на ногах. Завершуймо.