Але насправді було ще дещо.
Що саме — Канре помітила лише в поганий вечір.
Поганий вечір почався добре, як і більшість проблем, котрі підкрадаються непомітно. Маестра приймала гостей. У великій залі стояв гамір, спека душила, музика дзенькотіла. Піднімали тости за короля і Раду, за доблесних чаротворців, за падіння ворога, а щоб йому чорна смерть, за багатство і процвітання, красу господині дому й багато інших, більш чи менш важливих речей.
Канре, забігана й засмикана, не помітила поглядів гостя.
Із зачіски вибилося довге пасмо. Коли дівчина поспішала коридором, то заклала його за вухо, бо не мала часу переплітатись. Аж тут хтось ухопив її волосся.
— Пташечко, куди поспішаєш?
— Розпорядитися щодо нової порції вина для шановних гостей, маестре.
То була брехня. Їй просто хотілося щезнути.
— Можемо зекономити твоїй господині кілька пляшок терецційського червоного, якщо поспілкуємося натомість, — прицмокнув губами гість.
Канре опанувало бажання сіпнутися вперед, вирватися, залишивши в його пальцях пасмо своїх кіс. Пташечка, так? Пурхнула — і щезла.
Але вона не мала крил.
— Підведи очі, служко, — наказав маестр майже доброзичливо.
Служка послухалась. Пан, котрий уже відпустив її волосся, виявився трохи нижчим, опасистим. Канре бачила його в маєтку кілька разів.
«Краще не думати нічого», — підказала Кара.
— Це ти помічниця господині дому?
— Так, пане.
— Отже, вміла. Інших чарівна Юріт Даль не наймала б.
Він знову вдоволено цмокнув губами. Ті губи нагадували тісто, котре ранками м’яли дівчата на кухні, виліплюючи потім пляцки. Драглисте й тремтливе. Усе інше в гостеві могло б видаватися приємним, як і манера говорити, проте дівчина прикипіла поглядом до цих губ і не могла з собою нічого вдіяти.
— Ходімо. Я дам тобі грошей на зілля, — покровительськи вів далі пан. — І якщо ти така вміла, як має бути помічниця панії, то отримаєш ще щось на нові шпильки.
Канре пішла вперед першою. Вона не була вмілою, але після того як почала працювати в маестри, впевнилась, що зазвичай від неї нічого не очікують: лише покірно погодитись, а затим покірно витримати вогке совгання і не скиглити та не кривитися, коли боляче. Можливо, пани жадали чогось від своїх паній — вона не знала. Та якби так — чого ж вони шукали в її негідному тілі, коли мали шовкошкірих маестр із пещеними лицями й руками? Часом, конаючи від зілля агонії чи ховаючи синці, Канре думала про те, щоб звільнитися. Піти з дому маестри і ніколи не згадувати всього, що робили з її тілом. Але тут заступництво господині захищає, хай там як. А більше й не було куди йти. Звільнення з дому високорідного закриває шлях на будь-яку пристойну роботу. Та й, до біди, по смерті Юппер Канре не могла дивитися навіть на окріп у казанку на кухні. То хто ж візьме на роботу служку, котрій не під силу заварити чаю? Ну а в домі Мамці Роли краще не стане.
— Дівко трипроклята! — гнівний голос хльоснув у спину.
Канре знов опустила очі долі, благаючи подумки, щоб він не наближався. Але він наближався — кроки, які завчила, ніби власне серцебиття, пролунали зовсім поруч.
— Маестре Престе! — пан привітав Жаррака по-товариськи. — Тільки не кажіть, що ви вже зафрахтували дівчинку собі!
Канре зачепилась поглядом за сріблисті пряжки на взутті маестра. Гнів і сором сплелися в ній. Навіщо він з’явився? Що він якоїсь синьки від неї хоче от саме в цю мить? Злякалась власних думок — дуже давно її не опановував такий гнів на високорідного.
— Оцю? — в голосі Жаррака майнуло щось поблажливе. — Пане Кламансе, прошу мене вибачити… — Він клацнув ціпком, втиснув кінчик артефакта в шию Канре, змусив її задерти голову. — Ти, паскуднице, куди вже рвонула? — звернувся він до дівчини й геть інакшим тоном пояснив маестрові: — Вона покарана. Зіпсувала мій вихідний костюм. Щоб їй пальці потрощило! Думала, що поки крутиться серед гостей, то я забуду про покарання. Хах… Я кому казав з комірчини й носа не потикати?
Жаррак відвів ціпок убік, опустив його і рвонув Канре за руку так сильно, що ледь не вивернув ліктя.
— Пішла геть. Вже.
Пан Кламанс насупився, проте Прест відказав йому щось, і вони обмінялися жорсткими смішками.
Дівчина швидко дійшла до кінця коридору і звернула. Чаротворець наздогнав її за мить.
— Ідеш за мною і не розтуляєш рота, — наказав він.
Канре навіть не спромоглась відповісти: «Так, маестре».
Врешті Жаррак привів її до бібліотечної зали. Зачинив двері зсередини. Підійшов до глибокого крісла, впав туди і видихнув так важко, ніби пробіг щойно від маєтку до центрального собору і назад.