— Мабуть, краще залити вашу одіж чаєм — легше відіпрати, — запропонувала вона.
Жаррак похитав головою.
— Ні, благаю тебе, тільки вино! Я ж не хочу, щоб той жах з мереживним комірцем відіпрали. Франська мода зведе мене в могилу швидше, ніж атака півдня.
Інцидент із вихідним костюмом минувся на диво гладко. Маестра Альвіанні висварила Канре наступного дня, проте племінник запевнив її, що криворука служка вже покарана, і на тому про це забули.
— Не думай, що тобі все з рук сходитиме, — цвиркнула Юонна на вухо Канре, коли вони складали кремові наволочки й покривала до шафи. — Те, що ти улюблениця тут, може й боком вилізти.
— А ти, мабуть, воліла б, щоб мене прогнали? — спитала Канре з викликом.
Юонна закинула голову і тихо розсміялась.
— Ой, та навіщо воно мені! Я все одно скоро відправлюся до великого дому на роботу. І буду під протекцією самого маестра Преста! Персональною протекцією, — оскалилася вона так, аби Канре остаточно зрозуміла, про що йдеться.
Жарракове лице промайнуло перед внутрішнім зором дівчини. Вона й не помітила, щоби племінник пані виявляв інтерес до Юонни. Проте подруга не брехала би про зміну роботи, аби подражнитись. А що думають собі високорідні, особливо такі чудернацькі, як Жаррак, і вгадувати не варт.
— Що ж, добре, — смикнула плечима Канре. — Я за тебе тішуся.
Вона зовсім не тішилася, але Юонні було байдуже — та вже наготувалась розповідати далі.
— Навіть не уявляю, як ви тут без мене впораєтеся! Не думаю, що господині вийде завиграшки знайти когось такого ж ревного й умілого. Одразу ж, коли великий маестр приїде з переговорів, я переберуся в його дім.
— То це ти про старшого Преста?
— А чого ти так усміхаєшся? Думаєш, він і тебе покличе? Ні, все-все, момент втрачено! Пан запримітив мене, коли заїжджав на гостину кілька тижнів тому. Навіть квітку подарував! Ну, пригадала, дірявоголова?
Дівчина відшукала в спогадах день, коли маестра її прогнала, — тоді їй прислуговувала Юонна й дуже тішилася, що високий гість звернув на неї увагу. Проте ці спогади сховалися в глибині пам’яті. Бо того ж дня Канре бачила й сутичку Жаррака, а по тому він зцілив її руку… А он як обернулося.
— Будь обережною, — щиро мовила вона Юонні. — Маестр Прест — королівський чаротворець…
— Саме так! — усміхнулася служка, котра вкладала в слова «королівський чаротворець» інші думки, ніж Канре, навчена минулим. — Тому скоро в мене буде нова, прегарна одіж. Зарплата до небес підстрибне. А житиму в розкішному домі, куди — ах! — навіть дофін приїздив із візитом. Так-то!
Увечері, коли маестра грала в карти з паніями Валлі та Ортес, Канре, звільнену від потреби ходити за господинею назирці, знову покликав Жаррак.
Він відвів її в бібліотеку: через пристрасть племінника до знань маестра наказала зробити йому копію ключа від сховку всіх книг у домі.
— Тітонька згадувала, що ти гарно читаєш, — повідомив юнак, повернувши ключ у замку.
— Так, маестре, — погодилась дівчина, певна того, що це не велике досягнення в очах високорідного.
Кара свого часу приносила з дому пані Альвіанні старі газети і примушувала молодших сестер читати до посиніння: вона завжди твердила, що не буде гарного життя тому, хто не здатен скласти від свого імені ґречного листа.
— Я знайшов цікаву версію Першої легенди. — Жаррак підійшов до столу, де лежала розгорнутою велика книга. — Почитай мені. Хочу з кимось обговорити, але Толіо знай регоче з моїх теорій.
Канре наблизилася. Книга скидалась на дорогу — втім, інших маестра Альвіанні не купувала, бо ж вони означали статус.
— Святі вищі любили одне одного дуже сильно, — почала Канре. Слова Першої легенди знайомі з дитинства будь-кому, тож дівчина не розуміла, що такого нового міг знайти між рядками Жаррак Прест. Але він хотів, щоб вона прочитала це, — і вона читала: — Проте, створені богом за подобою могутніх святих, люди на земній тверді не знали цієї глибокої любові, і між ними палав розбрат. Вони тонули у війнах, забуваючи імена вищих. Вони купалися в крові замість води, забуваючи власні ймення, роди та корені. Тоді святі вирішили, що діяння людей негідні, а без сильних провідників вони загублять себе… — Канре затнулась, та, ковтнувши слину, продовжила: — Вони попрохали у бога поради і з його мудрого слова взяли кращих з-поміж людей та вплели в їхні роди силу свою. Силу торкатися срібного плетива світу: брати з нього плинку воду й невгасимий вогень, земної тверді міць та силу всіх вітрів. Вони навчили людей зцілювати того, хто зранений, бачити глибінь думок, як чистую ріку, творити нове зі старого й вершити великі діла. І постановили святі, що сі люди будуть вищі над іншими, стануть захистом і гарантом порядку для тих, хто не удостоївся великих дарів, але все ж удостоївся життя. Вирішили святі, що так принесуть мир у світ, котрий розривали війни. Тому й назвали нових створінь чаротворцями — з чаром у руках і з миром у помислах…