Канре стрепенулася і позирнула в лице маестра. Той дивився у стіну і бурмотів:
— Я представник великого дому. Такий же, як і той, хто позбавив тебе родини. Очевидно, нічого хорошого ти не можеш почувати.
Канре спаленіла, бо Жаррак озвучував думки, котрі справді не раз пробігали в її голові. Але ж то було раніше! Вона й сама направду не відчувала миті, коли оце місиво остраху, інтересу, обурення й нерозуміння між ними викресало в ній і ще одне, істотно інше відчуття. Відчуття, що хтось може ставитися до неї як до людини без огляду на відсутність гілки.
— Маестре, я взагалі нічого не можу почувати до високорідного, — відказала дівчина, нагадуючи самій собі про істину, яка допомагала остудити голову: вони з різних світів.
Жаррак, здавалося, пропустив її слова повз вуха.
— Мабуть, тобі геть неприємне моє товариство, — висловив він нову здогадку тим же меланхолійним та ошелешеним тоном.
Ото вже — статному паничеві, певна річ, рідко доводилось усвідомлювати, що не всім він може бути жаданим товаришем.
Канре глибоко вдихнула й зашепотіла:
— Таж ні! У нашому житті достатньо болю і страху, маестре. Навіщо підживлювати ще й неприязнь? Я остерігалася вас, як остерігаюся всіх високорідних. Від ваших слів залежить моя робота, благополуччя і часом життя. Але з дня нашого знайомства ви тільки допомагали і заступалися в моменти, коли ніхто й не подумав би. Тож було б невдячно перекладати на вас неприязнь до того, хто позбавив життя мою сестру.
— Я буду уважнішим надалі, — відказав маестр і мовби знітився, та за кілька митей перемінив тему: — А як тобі засмакував шоколад?
— Він чудовий.
Після цих слів Жаррак розцвів.
— Про це місце мені повідав Толіо. Він твердив, що його сестра мліє від тутешніх ласощів.
— Можливо, він очікував, що ви її запросите на прогулянку?
— Можливо. Та я не хотів цього. До всього, панні Толіо не випадає виходити до міста без супроводу. А спілкуватися з панною в присутності її старшого брата — справжня морока… Не хочу здатися тобі неґречним чи зверхнім, — додав юнак, — але і в Альтесштадті я встиг надивитися на вищий світ. Тут у вас усе ще складніше, боже… Чого одна лиш туфелькова церемонія варта!
— Невже у Вінні немає таких чудернацьких традицій?
— О, є, ще й які… Наприклад, якщо на балу ти западеш в око панні, то після танцю вона може подарувати тобі стрічку, яку годиться зав’язати на зап’ястя. За довгу гулянку руки — як святкове дерево.
— Але яка користь із таких стрічок? — сторопіла Канре.
— Їх можна повернути. Згодом. Наодинці бажано. — Маестр зашарівся і сягнув по горнятко. — Ну а ще є кумедна традиція в ніч на Нуелле…
Щойно Канре увірувала, що нині удача на її боці, як це скінчилося: дорогою додому вони зустріли Естіенна Мерселлі, спадкоємця іншого великого дому. Вже падали сутінки, тому дівчина не одразу впізнала в зустрічному знайомого чаротворця, проте він помітив їх, підійшов і глузливо привітався:
— Чи ж це не Прест, який усе боягузливо тікає від мене?
— Маестре Мерселлі, як бачите, я супроводжую панну, — відповів Жаррак. — Усі ваші претензії радо вислухаю опісля.
— Тепер спідницею прикриваєшся? — реготнув Естіенн надміру голосно. Його пальці сіпалися, а на чолі Канре помітила піт. Помітив це і Прест.
— Та ти під ейфорією… — завважив він.
— Язика припни, — гиркнув Мерселлі. — Ліпше під ейфорією, ніж під мамчиною спідницею!
— Ану з дороги.
Жаррак клацнув пальцями, і в його долоню з рукава вислизнула палиця. Клац-клац-клац — сегменти розкрилися. Ціпок вдарився об землю, мить — і чаротворець уже відсторонював ним Мерселлі, який стояв на шляху.
— Шановна панно, хіба вас не соромить такий супутник? — звернувся до неї юнак під ейфорією, котра розв’язувала язика і туманила голову краще від вина.
Канре затримала дихання. Вона мусила йому відповісти. Вона мала право зараз сказати все, що думає. І — не відала, як їй повестися згідно з правилами високорідних.
— Маестре Престе, — дівчина схилила голову в Жарраків бік, — я б воліла дізнатися, чому маестр Мерселлі вважає, що ваше товариство має бути мені неприємним.
— Люба панно, запевняю, це дрібне непорозуміння. Бачте, цей пан вимагає від мене справедливої розплати за слова, які, на його думку, ображають його дім. Та водночас — не збагну чому — він ніяк не хоче узгодити наш конфлікт на офіційній дуелі.
Мерселлі роздув ніздрі, ніби розгарячений бик.