— Чому ж? — спитала Канре, стараючись говорити без тривоги.
— Та бо я його вб’ю, — щось хиже, геть незнайоме промайнуло в голосі Жаррака.
— Я затовчу ці слова тобі в горлянку, — прошипів Мерселлі, вищий і кремезніший.
З Естіеннового зап’ястя повільно розмотувався ланцюг, і його ланки клацали. Кований тягарець кулястої форми тягнув ланцюг донизу.
— Бачте, панно, — вів далі Жаррак, пильно спостерігаючи за рухами суперника. — Чаротворець у Франі не дозволить собі застосовувати бойові навички поза полем бою чи дуеллю. Це правило сковує мене. Проте маестр Мерселлі вважає, що його воно не стосується. Та поки він не викличе мене як годиться, я не ступлю і кроку. Бо вбити чаротворця з великого дому поза рамками дуелі — це смертний вирок за наказом нашого пресвітлого короля.
— Ще б ти бився так добре, як говориш, — відповів Мерселлі.
Канре зчепила пальці довкола своєї торбинки. Вона гарячково думала, як припинити це. Присоромити Мерселлі, котрий продовжує діймати Жаррака? Попрохати Преста провести її швидше, посилаючись на слабкість? Вона стояла поруч із чаротворцем і думала: чому він, завше такий доброзичливий, говорить усі ці речі? Чому мовби хоче роздратувати Естіенна?
— Маестри, — втрутилася Канре врешті, — я б воліла потрапити додому до настання ночі. Пане Престе, ви, якщо не помиляюсь, обіцяли мені своє товариство.
— Ви чули панну, Мерселлі.
— Чув, та хай панна мені пробачить, — голос чаротворця пролунав хрипко, як хруст гілок. — Я викликаю тебе. Тут і зараз.
Срібне сяйво майнуло поміж двома артефактами, мовби засвідчило факт виклику.
— Бачите, панно. — Жаррак відсторонився від Канре і перевів усю увагу на суперника. — Невідкладна справа не дозволяє мені супроводити вас. Але можу запевнити, що ці вулиці такі ж безпечні, як і ваш рідний Альтесштадт. Тепер прошу вас дуже: йдіть без мене.
Канре не пішла.
Спершу вона вдала, що йде. Але й думки не мала залишати Жаррака. Навіть якщо Прест певний у собі — хтозна, чи й це не юнацька бравада? Навіть якщо Мерселлі слабший, закляття ейфорії штовхає на непередбачувані вчинки. Пані Альвіанні зналася на дурманному чарі. І хоч його сила не давала аж таких видатних можливостей, та служка примітила: не раз і не двічі під впливом ейфорії маестрині гості бадьоро погоджувалися на несусвітні дурниці. А по тому, за кілька секунд чи хвилин, сиділи й помислити не могли, з чого це вони вчинили таке. Вони заклинали одне одного задля забави, тож, певніше за все, і Мерселлі повертався з якоїсь гулянки і чувся надто сміливим. Та й Жарраків напір Канре здивував.
«Що буде, коли ти побачиш це? — спитали сестри. — Коли побачиш, що ховається за його юним лицем і красивими манерами? Коли він пустить у дію ту свою силу і поранить суперника чи й уб’є його — насправді? Прест вгаратає по всіх твоїх страхах. І тоді це нашестя закінчиться? І настане спокій твоєму серцю, коли виявиться, що він — не сонце ясне?».
«Він чаротворець, а не сонце, — відповіла Канре, карбуючи крок тепер між дерев: студенти обрали для дуелі затінок парку, де не буде зайвих очей. — Він чаротворець, і я приймаю це. А якщо не зможу прийняти, то краще дізнатися про це тепер».
Вона помітила постаті юнаків на крихітній галявині попереду. Жаррак та його суперник опустилися на траву на відстані кількох кроків одне від одного. Дівчина примружилась і роздивилася: Прест дістав кілька баночок з кишені свого жакета і зосереджено засипав вміст кожної з них в сегменти ціпка.
Мерселлі також засипав порошок усередину кулі на ланцюгу.
Дівчина не знала достеменно, що вони роблять, але кожен здавався цілковито поглинутим своєю справою.
І тут рука Мерселлі уповільнилася. Він зиркнув на Жаррака через плече. Той не озирався, зовсім нахилився до ціпка: сутеніло, а Канре вже дізналася, що маестр зле бачить.
Його суперник поклав баночку в траву.
Натомість він дістав ніж.
Дівчина скрижаніла: це підготовка до дуелі чи порушення? Так повинно бути чи ні? Їй не були відомі правила сутичок чаротворців.
Якщо закричить — видасть себе, Жаррак зверне на неї увагу і, якщо це напад, вона дасть зайву мить Мерселлі.
Треба натомість привернути увагу нападника. Треба!
Канре вхопила торбинку, намацуючи її вміст. Але не встигла нічого вдіяти: Мерселлі замахнувся і вдарив Жаррака в голову руків’ям ножа.
Маестр схопився за скроню лівою рукою і сягнув по ціпок, який випав у траву.
Не схоже, що так мало бути за правилами. Ну зовсім.