Чому ж порушена багатовікова традиція військових парадів, що укладалася ще з часів Римської імперії?
Відповідь у відношенні до «Побєди» Сталіна і політбюро. Для них «Побєда» перемогою не була, тому що не було досягнуто воєнної мети – захоплення і підкорення під більшовицькими гаслами хоча б всієї Європи, а то й цілого світу.
Але мало говорено і про ще один Парад Перемоги, яки відбувся в Берліні в кінці травня 1945–го і в якому приймав участь лейтенант Микола Ушенко. Правда, приймав участь наполовину.
Напередодні, як і завжди до всіх парадів, військо готувалося. Спочатку всіх добирали за зростом і статурою, потім підбирали військові однострої і взуття. Це радянські солдати, що дислокувалися на території СССР ходили в кирзових чоботях. Советский же солдат, що служив за кордоном, ходив виключно у хромових чоботях і в напівшерстяному мундирі.
Муштрували солдат довго, по–русски, і, здається, командири залишились вдоволені.
Треба сказати, що в день параду була страшна спека. За «русским» звичаем колони військовиків пригнали на місце параду на години три до його початку.
Немилосердне сонце, важкий напівшерстяний мундир, хромові чоботи, якими вони стояли на розпеченій сковорідці німецького бруку зробили свою справу і деякі «слабые и нестойкие» впали, підкошені тепловим ударом.
Батько стійко переносив «трудности и лишения воинской службы», вистояв ці довгі години в строю, разом зі всіма прокричав традиційні «Ура», що були відповіддю на заклик «Слава русскому оружию» і лише, коли прозвучала команда «Шагом…», слово «марш» він вже чув смутно, тому що в очах йому попливло…
Хлопці витягли його зі строю, посадили в затінок на тротуар… Підбіг замполіт: «Что, хохол, напился? Нашел время».
Батько потихеньку приходив до тями і йому було надзвичайно прикро, що його, офіцера–фронтовика, що завжди віддавав охочим свої «наркомовские сто грамм» і що не раз рятувало йому життя, визнали за п’яницю.
Повз батька їхали танки і артсистеми, карбуючи крок проходило червоне військо, потім іще йшли лави американського, англійського, французського війська, йшли також канадці, австралійці і новозеландці, були навіть греки, індійці і ісландці… Не було тут тільки поляків, українців та інших поневолених московщиною народів…
А він сидів збоку без форменного капелюха з розстібнутим коміром і раптом зрозумів, що «русское оружие» йому таке ж чуже, як те «оружие», що ось тут брязкотіло берлінською бруківкою, все було таке ж, як, можливо, і німецьке.
Він пройшов ЧУЖУ війну, на якій його було просто і нагло обдурено.
_______________________________
ІСТОРІЯ МОЄЇ ФАМІЛІЇ
(Цього листа я написав 30–річній дочці свого двоюрідного брата Марії, яка зараз проживає в Монреалі, канадська провінція Квебек, і цікавиться історією нашого роду).
Добрий день, шановна Марія!
Прочитав твого листа Ані. Добре, що ти задаєш такі питання – це значить, що наші предки жили недарма, адже завжди, коли зустрічаються різні покоління, приміром бабусі і онуки, то саме бабці намагаються розказати про минувшину та навчити внучат «жити».
Звідти пішли Ушенки? Наш рід Ушенків (наголос на перше «У») пішов, більше всього з Прилуччини. (Прилуки Чернігівської області – район примикає до пирятинської землі на Полтавщині). Ще за козаччини, в першій половині ХVІІ століття, тобто десь 1620 – 1640 рр. серед старшини Прилуцького полку (а в ті часи «полк» означав губернію, а звання «полковник» дорівнювало губернатору) був такий Ушенко (Ошенко), дуже заможний козак, що мабуть займав якусь впливову полкову посаду (писар, суддя, бунчужний чи щось таке).
На хуторі в Малютинцях був маєток пана Енгельгардта (зрусифікованого німця, саме тої панської фамілії у яких в 1820–х роках служив козачком малий Тарас Шевченко, український поет і пророк). Саме в цього пана служили батьки (чи діди) Степана Ушенка. Казала баба Ликсандра, ніби Степан ще знав по–французькому, бо його батьки (діди) були в Парижі, де можливо вчились кравецькій справі. Ці знання передавались Ушенками від батька до сина. Ще особисто я пам’ятаю в 1960–х у діда Євмена в хаті вершину тодішньої інженерної думки – німецьку швейну машинку Singer.
Недавно мій Ілля знайшов в Інтернеті сайт чи сторінку «Ушенки всіх країн єднайтеся», то там є й прилучани, й москвичі, й сахалінці.
Однозначно, що Ушенки не є однофамільцями, а родичами різного ступеню віддаленості і пішли від одного кореня..
Ми пам’ятаємо нашого предка Степана Ушенка, мандрівного кравця, сім’я якого в середині ХІХ століття жила в Малютинцях «на хуторі».