Якось по українському Радіо–культура була передача про Голодомор 1932–33 рр. Звучало і село Малютинці. В селі від голоду були випадки канібалізму (люди їли людей). Голод не пережило майже півсела, більше 700 односельців.
В селі є пам’ятник загиблим односельцям на фронтах війни – там 150 прізвищ. Чи є знак пам’яті жертвам Голодомору – не знаю. Треба поїхати, подивитись.
Глибокий уклін діду Євмену і бабі Катерині (дівоче прізвище Таранець – померла в березні 1945–го), що вони пережили, вижили, виховали і вивчили дітей, дали нам життя.
Вічна пам’ять їм та нашим батькам.
Р.S. Встають дитячі спогади: десь 1960 чи 1961 роки. Зима. Я малий на печі. До хати діда Євмена (до речі, всі в селі його звали Йовмин, так написано і в моєму свідоцтві про народження: «батько – Микола Йовминович») заходять брат – дід Максим з бабою Мокриною, сестра – баба Людмила (Людмина) з дідом Марком, дальші родичі, сусіди. Господарює баба Ликсандра (Олександра). Чи пили, чи їли, а вже летить багатоголоса протяжна і щира українська пісня…
Зараз так не співають.
23 вересня 2009 р.
________________
P.S. P.S. Знаеш, живу в Києві, але по музеям ходити ніколи. Якось усвідомив, що не був в Етнографічному музеї Івана Гончара, не відвідував престижний «Мистецький арсенал», не спускався в пекло Меморіалу жертв Голодомору…
Сьогодні вихідний і ми з дружиною Танею, зважились, благо, що все це поруч, біля Києво–Печерської лаври.
На підході до лаври спитали чотирьох ченців: «А де тут музей Івана Гончара?» — на що отримали відповіді: «Не знаю такого», «Не слышал», «Понятия не имею».
Потом з’ясувалось, що музей знаходиться в 100 метрах від надбрамної лаврської церкви.
Знаеш, я не думаю, що ченці мені брехали. Вони, видно, щиро не знали, що це Музей зі світовим ім’ям. Просто вони живуть в іншій країні, в іншому вимірі, що називається СРСР. Ясно, що нїхто не спромігся відповісти нам українською. Для московської церкви — це мова ворога, якою, до речі, метровими літерами вказано вхід до Музею.
Вийшли з музею, зайшли у Мистецький арсенал, а потім і до меморіалу жертв Голодомору.
Для інформації: Київський апеляційний суд рішенням від 13.01.2010 констатував пряму зумисність і попереднє планування в його здійсненні, 3 млн. 891 тис. загиблих і назвав винних поіменно: Сталін і компанія.
В «пеклі» Мемориалу є кафедри, присвячені областям, що постраждали від Голодомору. На кожній з них книги пам’яті області, де опубликовані офіційні, встановлені судом списки загиблих.
Подивились Черкаську область, звідки дружина. Вона знайшла рідні прізвища: ПАВЛЕНКИ, КРАКОВЕЦЬКІ, КОВАЛЕНКИ. Потім Чернігівську, звідки моя мама. Теж прізвища родичів: ТИМЧЕНКИ, КОЛЕСНИКИ, проте імен чотирьох маминих братів та сестер, що загинули дітьми в 1933–му там немає.
Потім відкрили Полтавську область Пирятинський район село Малютинці. Я знав, що сім’я мого батька від Голодомору не постраждала.
Гортаємо: ПУНЬКИ, ТАРАНЦІ, ІРОДОВСЬКІ – це ж все наш рід. І раптом: УШЕНКО СЕМЕН СТЕПАНОВИЧ, 52 роки, колгоспник, помер в 1932–му – та це ж рідний брат мого діда, про якого ні я, ні мої близькі навіть не підозрювали…
Поставили свічу. Поплакали.
Приїхали додому, сів за комп’ютер і вирішив дописати.
Заглянув син Ілля:
— Папа, ну кому воно треба оце, що ти пишеш?
— Якщо чесно, то тобі. Тільки тобі, тільки твоїй сестрі Ані і тільки вашим дітям.
Він мовчки вийшов, а пізніше, зігнавши мене з–за комп’ютера, читав написане. Читав мабуть вперше, а може й не читав, а так, проглядав. Та я чомусь впевнений, що прочитає. І сам, і дітям своїм покаже.
Принаймі я в це свято вірю.
6 березня 2011 р.
СОЛОДКИЙ ПРОДУКТ З ГІРКИМ ПРИСМАКОМ
9–15 квітня 2006 року – Володимир БІЛКЕЙ, влас. кор. «Вістей»
Економічна війна, розв’язана московськими шовіністами, нині перебуває у стадії наступу на неслухняну помаранчеву Україну. Як тільки було скинуто продажний промосковський режим Кучми–Януковича й український народ дав знати, що не збирається перебувати в ролі історичного бидла, яким поганяє чи то цар, чи генсек, чи президент, північні «брательники» влаштували нафтову кризу, через що кілька днів в Україні не працювали майже всі АЗС, а потім ціна на бензин зросла в півтора рази.
Але мало хто нині в Україні переймається тим, що перший удар кремлівці завдали ще в перші роки її незалежності. І мав він солодкий присмак, бо був спрямований на нашу цукрову промисловість, у які Україна була таким монополістом, як Росія нафто–газовим.
Співбесідником кореспондента «Вістей» є авторитетний і компетентний спеціаліст у галузі цукрової промисловості, заступник директора одного з підрозділів Українського НДІ цукрової промисловості, наш земляк, житель Борисполя Володимир УШЕНКО. Розмова з «солодким чоловіком» розпочалася з історії.