Він знав, що які близько, знав, що вони — вправні мисливці на людей, і ще він знав, що таке для них оті п’ятдесят тисяч доларів за голову. До того ж ота додаткова принада — дівчина, Нора. Ясна річ, вони її не повезуть назад. Ніхто про неї не знає, тож не буде кому задавати питання.
Щодо нього, він не був нікому потрібен, але Капелюх схотів здобути його черевики, а це вже цілком достатня причина. І, певна річ, вони хочуть, щоб усе було чисто.
— Якщо ви залишитесь жива одна, — сказав він, — і індіанці захоплять вас, можете їм сказати, щоб відвезли вас до Сема Берроуза. Він дасть їм сотню доларів за вас. Скажіть їм отак — це може врятувати вам життя.
— А якщо ні?
— У Едер-беї є кілька джерел. Зараз там має стояти судно, яке чекає на людину ім’ям Айзечер. Він мертвий, можете не турбуватись за нього. Як не це судно, то від часу до часу там бувають рибальські човни.
— А якщо ми усі проб’ємось? Або якщо це будете ви та Джо Харбін?
Він подивився на неї замислено крізь темряву.
— Тоді, я сподіваюся, ви зможете вибрати — Джо Харбін чи я.
Він несподівано обернувся й обійняв її за плечі, і якийсь час тримав її так, дивлячись їй в очі. А потім схилив голову і легенько поцілував її в уста.
— Тоді, як час настане, це може допомогти…
Неподалік від табору втікачів, у місці, де базальт був вищерблений, у ніші скелі лежав Капелюх. Тут він був укритий від холодного вітру, і у той же час з цього високого місця міг добре бачити табір із його червоним оком вогню. Він міг розгледіти будь-який рух коло коней або у самому таборі.
Вони, ясна річ, вартують по черзі. Він чекав усього, що сталось досі. Не так уже й багато мандрівник може зробити, коли попадає у країну Пінакате.
Інша річ, якщо хтось із мандрівників знає про водоймища.
Тепер йому було відомо, хто саме. Це ж зовсім проста справа — прочитати по слідах, хто веде у напрямку до них. Це була людина в нових черевиках… Родело.
Вони везли щось, чого не було раніше, коли вони втекли з тюрми, щось надто важке для провіанту. Він бачив сліди в’ючного коня, що віз отой вантаж, і бачив, де його клали уночі.
Капелюх мав свої власні плани, але вони були не нові. Він користувався ними багато разів раніше, і з успіхом. Він ніколи не кидався у напад, поки оті не сягали дюн або берега.
Тут, серед зламаних лавових потоків навкруги Пінакате, надто багато укрить. Вони зможуть боронитися досить вдало, і, звичайно, вони ще у досить доброму стані, щоб дати жорстоку відсіч. Він може почекати, поки дюни і рухомі піски зломлять їм дух. Ніхто з них не везе з собою багато воду, і завадити цьому — його перша мета.
Його план був сама простота. Допустити їх у дюни. Води там у них буде обмаль, і якщо навіть їхні коні будуть ще живі, вони попадуть у безвихідь. У дюнах є укриття для нього і його воїнів, і вони можуть рухатися легко.
Збіглі в’язні будуть намагатися досягти узбережжя, а він буде відрізати їх від берега, примусить боротися із дюнами, поки їхня вода й залишки сил скінчаться. Після цього буде вже легко.
Звичайно вони вмирають серед дюн, але випадково один чи двоє можуть досягти берега. Тоді він пожене їх до якогось з отруєних джерел поблизу, не підпускаючи до тих, де вода свіжа або трохи солонувата. Дехто з втеклих в’язнів вмирав до того, як він стріляв… отвір від кулі тільки свідчив, що то його здобич.
Капелюх був цікавий, як взагалі індіанці. Зараз він гадав, чи людина у нових черевиках знає про інші водоймища. До якого боку Пінакате він попрямує? Йому здавалося, що це буде східний бік, подалі від вулканічних жерл та лави західного схилу.
Із Капелюхом було зараз одинадцять воїнів, усі завзяті мисливці. Четверо які, один вигнанець піма, інші — з племені юма. Всі, крім одного, їздили з ним і раніше, хоч у різний час.
З такою кількістю він може пасти втікачів, немов, овець, випускаючи кулю, коли треба завернути їх назад, відганяючи їх від легкого шляху, здобуваючи остаточну перемогу та гроші просто довгою їздою по пустелі…
Ці роздуми бавили Капелюха. Але він мав і мить сумнівів… Отой у нових черевиках… він був вправний мандрівник, хитрий, наче койот. Чи знайде він інший шлях?
Але кінець кінцем він мусить повернути до дюн. Певна річ, якщо він буде і далі триматися лінії гір, то може досягти пункту, звідки шлях до берега буде коротшим. Якщо він спробує це, доведеться йому перешкодити.
Капелюх був найпершим серед усіх мисливців, тож йому було цікаво, до яких спроб удасться його здобич. Він не турбувався. Зрештою, це ж були аматори у країні Пінакате; а він був професіонал. Одне останнє побоювання лишалося у нього… сама Пінакате може взяти участь у грі.