— Ні, дякую. — Я відскочила від його простягнутої руки, а він знову почервонів.
— Я набридаю? — Тепер він говорив сухо й навіть трохи відсторонено, при цьому дивлячись на проїжджу частину вулиці під нами.
— Ні-ні! — Мені не хотілося його образити. — Вибач, але я трохи втомилася. — Я підняла ногу, продемонструвавши йому свої підбори. — Може, просто поговоримо?
Він усміхнувся.
— А де Вікі? — Я подивилася крізь скляні двері в хол і не змогла знайти її поглядом.
Джастін стенув плечима.
— Я вирішила, що ви зустрічаєтеся.
— Це голосно сказано.
— А чим ти займаєшся? Маю на увазі творчість. — Я не мала права пхати носа не в свої справи й переключилася на нейтральну тему.
— О, усім потроху. Трохи малюю, трохи ліплю. Я ще не визначився, чи подобається мені все це. Але ж Кейт попросила мене допомогти їй тут, у школі. Ось я і займаюся ліпленням із дітьми з неблагополучних сімей. Нічого серйозного: магніти на холодильники, смішні фігурки. З найменшими — пластилін. Чого не зробиш заради любимої сестри, чи не так? — Він уперся в перила. — При школі працює благодійний центр, чула?
— Так, я збираюся помалювати з цими дітьми завтра.
— Чудово! — схвально кивнув він.
— Покажи мені свої картини.
— Ну, не знаю... — Моє прохання заскочило його зненацька. Здавалося, ніби він збентежений, немов його лякає моє можливе несхвалення.
— Облиш. Обіцяю не критикувати. — Мені було важко повірити, що він сприймає мене так серйозно.
Він довго дивився в очі, немов промацуючи зсередини, ще не розуміючи, чи можна мені довіряти, а потім узяв за руку й потягнув через натовп танцюючих. Незважаючи на мої підбори у дванадцять сантиметрів і далеко не маленький зріст, він був вищий за мене. І при цьому зовсім не здавався довготелесим. Мабуть, через спортивну статуру.
Він міцно стискав мою руку зіпрілою від хвилювання долонею. Вона була сильною й теплою. І здавалося, що мені теж двадцять. Або навіть сімнадцять. Що це моє перше в житті справжнє побачення. І ми, взявшись за руки, біжимо бозна-куди, не звертаючи уваги на здивовані погляди оточуючих. А вдома мене чекають батьки. Які не питатимуть, де я так затрималася. Вони зрозуміють все відразу з блиску моїх очей і повірять, що я зможу не наробити дурниць, насолоджуючись першим у житті коханням. Звичайно, вони подарують мені можливість самій приймати рішення.
Інше життя з іншою Алісою. Життя, яке я так і не встигла прожити. Двері, у які не ввійшла.
Ми зайшли до маленької кімнати, у центрі якої стояв мольберт. Я озирнулася. У кутку, просто на підлозі, лежав матрац. До стіни навпроти величезного вікна був прикріплений стелаж. На його нижній полиці рівним стосиком розташувалися речі: пара джинсів, кілька футболок і пайта. Решта — книги: біографії та збірники репродукцій відомих художників, класика, якісь підручники й десятки маленьких глиняних статуеток.
— Кейт дозволила мені пожити тут. — Він простежив за моїм поглядом, який досліджував кімнату.
— То це твій барліг?
Його потішило таке порівняння.
Я повільно обійшла кімнату по колу, торкнувшись кінчиками пальців маленького гномика з глини, і зробила крок до мольберта.
На полотні була балерина. Я впізнала її зразу. Вікі. Сіро-рожеві тони. Правильний обрис тіла. Красиво вигнута спина. Джастін був, безперечно, талановитим. Ця дівчина здавалася такою тендітною та природною. Ще мить — і вона зістрибне з аркуша паперу й продовжить свій танець тут, у цій кімнаті-майстерні.
Звісно, я відразу помітила, що обриси балерини та моделювання світла й тіні в цілому були пом’якшені, щоби передати повітря, яке її огортало.
— Ти обіцяла...
Я обернулася. Він підпирав спиною одвірок, злегка схиливши голову праворуч.
— Я і не збиралася критикувати. Ти гарно малюєш. Сфумато?
— Лише спроба.
Я ще раз подивилася на картину:
— Мені завжди подобалися балерини Дега. Особливо «Блакитні танцівниці». Але ця робота схожа на «Танцювальну залу». Я маю на увазі образ дівчини...
— Де ти навчилася англійської? У тебе майже немає акценту, — остаточно зніяковівши від моєї оцінки, він поспішив змінити тему.
— Займалася з викладачем, щойно познайомилася з Полом. Мене дратувала його перекладачка, і це був єдиний спосіб позбавитися її.
Він знову всміхнувся. У нього неймовірна усмішка. Я могла б назвати її ангельською, якби не ті диявольські бажання, які вона викликала в мені.
— У казці про Алісу та Країну чудес не було гномиків, це з Білосніжки, але візьми його собі. — Він кивнув у бік полиці.