— Я зовсім забула зателефонувати Полу. Попередити його, що ми їдемо.
Олег кивнув. Пол відповів після шостого гудка.
— Привіт! Слухай, така справа, тут Олег прилетів.
— О Боже, скажи, що ти мене розігруєш! Ти сказала Джастіну?
— Ні, я з Олегом в аеропорту. Він летить у Майамі. Кличе мене з собою на пару днів.
— Хочеш залишитися? — Питання пролунало як запрошення до участі в змові.
— Напевно, так! — Олег уважно вслухався в мої слова.
— Ну, тоді скажи йому, що ми з Кейт відлітаємо до Лос-Анджелеса, і саме тому я збирався попросити тебе доглянути за школою.
— Ну, знаєш, про такі речі попереджають заздалегідь. — Вступивши в гру, я намагалася вдати, що обурена.
— Щось трапилося? — Здається, Олег попався на нашу вудку.
Не забираючи телефон від вуха, я повторила Олегу вигадану Полом фразу.
— Дай йому слухавку. — Пол вирішив, хай там що, допомогти мені.
Я простягнула Олегу телефон. Він привітався з Полом і перетворився на слух. Потім, кивнувши кілька разів, широко всміхнувся, зронивши:
— Гаразд, але ти наш боржник!
І, попрощавшись, віддав мені телефон. Екран уже погас, отже, Пол вимкнувся.
— Мала, схоже, твоя поїздка зі мною відміняється. — Він знову взяв мене за руку.
— Тільки не кажи, що йому вдалося переконати тебе! — Я зображала досаду.
— Він це вміє. До того ж він має рацію. Ці люди чекали твого приїзду й цінують кожну твою лекцію. — Олег грав чоловіка, який усе розуміє. — Проведеш мене?
Я кивнула. Ми обидва чудово виконували свої ролі, прекрасно знаючи, що відбувається насправді.
— І ще одне. — Олег промокнув губи паперовою серветкою. — Я ж таки не дурень. Ти можеш побавитися, граючи з почуттями цього молокососа, але коли повернешся до Києва, усе буде як і раніше. Сподіваюся, мені вже не доведеться бачити цей ідіотський блиск у твоїх очах. Я розумію, іноді нам хочеться пограти в любов, але твої мрії залишаться тут. Сподіваюся, ти розумієш — жодної квартири в Нью-Йорку. — Він підвівся.
— Я...
Нахилившись так, що його обличчя виявилося занадто близько, Олег поклав палець на мої губи:
— Звільни мене від подробиць, будь ласка. Усе мине, Алісо. Повір мені, усе мине.
Ми мовчки дійшли до воріт, і коли, отримавши посадочний талон, він зник за поворотом, я не відчула нічого, крім полегшення. Отже, він знав про все. І великодушно дозволив мені мріяти, тим самим покриваючи свої грішки. А може, вирішив, що я закрутила роман від нудьги. Неважливо. Головне, що він полетів. Подалі від Нью-Йорка, Джастіна та школи Кейт.
На вулиці пахло дощем. Свіже повітря заряджало бадьорістю й бажанням творити. І я відразу забула про Олега. Його літак, залишаючи білу смугу над моєю головою, щосекунди віддалявся. Я зловила таксі й назвала адресу школи. Телефон запищав десь на самому дні сумки. Повідомлення від Олега: «Я кохаю тебе, мала.
Забудь усе, що я тобі наговорив. Дурість якась». Я не відповіла. Він знав, що я не пишу смс.
У таксі, притискаючись лобом до холодного скла задніх дверей, я думала про те, яким дивним видався цей день, що почався з портрета Джастіна. Спочатку Вікі влаштувала скандал біля дверей школи, підштовхуючи мене до рішення не їхати з Нью-Йорка, і, ніби зумівши передбачити це, Олег раптово з’явився в моєму номері, з головою зануривши мене в реальність. Він хотів відвезти мене в Майамі, щоби позбавити фантомних, як йому здавалося, емоцій, але я, знову обдуривши життя, їду до Джастіна. Напевно, він засмучений моєю відсутністю, і я, роззувшись біля входу, щоби не видати себе стуком підборів, на носочках проберуся в його кімнату. Він стоятиме біля вікна, що виходить на вулицю, тому я зайду з чорного входу, обережно підійду зі спини й обійму його. Він усміхнеться. А потім, забувши про всі халепи, я віддамся солодкій насолоді, щоб, відчувши його дотики, знову забути про розум і жити лише почуттями. Хай і недовго.
Дорогою я попросила таксиста заїхати в «Арома-кафе» та взяла з собою сандвічі з лососем на пшеничному хлібі (їх любив Джастін) і ароматну каву.
Над вхідними дверима горіла вивіска, хоча на вулиці ще не стемніло. Я пояснила таксистові, як заїхати у внутрішній двір. На щастя, було не замкнено. У шкільних коридорах, як завжди цієї пори, тихо. Двері кабінету Кейт, праворуч від входу, щільно зачинені. Судячи з усього, її не було на місці. Я зняла черевики й тихенько пішла до кімнати Джастіна. Я переймалася через те, що міг наговорити йому портьє з готелю. Джастін напевно цікавився, чи з’являлася міс Островська у готелі. По-зрадницьки видаючи мене, шаруділи в руках паперові пакети. За дверима його кімнати панувала тиша. Я обережно, скривившись від ледве чутного скрипу, натиснула на ручку.