На користь порівняно раннього знайомства Русі з писемністю свідчить, очевидно, і літописне повідомлення про знахідку Кирилом у Корсуні (Херсонесі) Євангелія і Псалтиря, написаних “руськими письмены”, а також зустріч з чоловіком, який говорив цією мовою.
Ряд дослідників, зокрема Л. Мюллер, не згодні з тим, що в “Житії Костянтина” йдеться про слов’янську мову, оскільки “русами” в IX ст. греки начебто називали не слов’ян, а варягів. При такій інтерпретації житійного повідомлення виникають ще більші труднощі його розуміння. Коли б названі священні книги були написані однією із германських мов (шведською або готсько-кримською), то як би Кирил, не обізнаний з ними, так швидко заговорив однією з них? Л. Мюллер пропонує читати не “руськими”, а “сурськими” письменами, тобто сірійськими. Довести це припущення, по суті, нічим.
Підтвердженням реальності “руських письмен” можуть бути договори Русі з греками, один із екземплярів яких призначався для Русі і був написаний слов’янською мовою. Договір 911 р. вказує на руський звичай писати духовні заповіти на випадок смерті, а одна із статей договору 944 р. вимагала, щоб посли або купці, які прибували з Русі до Царгорода, мали при собі не золоті і срібні печатки, як практикувалося раніше, а спеціальні грамоти, підписані князем. В ряду доказів раннього існування писемності на Русі може бути і знахідка в одному з гньоздовських курганів корчаги другої чверті X ст. з написом “гороухща” або “гороушна”. На думку дослідників, напис засвідчував вміст посудини — гірчиці або гірчичного масла.
Особливий інтерес становить так звана “Софійська азбука”, виявлена С.О. Висоцьким на стіні Михайлівського вівтаря Софійського собору в Києві. Вона складалась із 27 літер: 23 — грецьких і 4 — слов’янських: Б, Ж, Ш, Щ. Найпростіше пояснення знахідки — перед нами невдала спроба відтворити кириличний алфавіт, до якого схиляються деякі вчені, — не може вважатися обґрунтованим. Хоча накреслення букв аналогічні кирилиці, але це не кириличний алфавіт, який складається із 43 літер. Не може він вважатись і азбукою із 38 букв, про яку говорить Чорноризець Храбр. Згідно з С.О. Висоцьким, “Софійська азбука” відображає один із перехідних етапів східнослов’янської писемності, коли до грецького алфавіту почали додавати букви для передачі фонетичних особливостей слов’янської мови[656]. Ймовірно, що перед нами алфавіт, яким користувалися на Русі ще в часи Аскольда і Діра.
Після введення візантійського православ’я, яке стало “культурою” новонавернених, на Русі остаточно утверджується кирилична система письма. Вважається, що окремі літери, невідомі в грецькому алфавіті, внесені до неї під впливом глаголиці. Кирилицею написані всі відомі нам твори XI і наступних століть: “Остромирове Євангеліє”, “Ізборники” 1073 і 1076 рр., “Слово про закон і благодать”, “Мстиславове Євангеліє”, “Повість минулих літ” та ін.
Названі твори — не єдині пам’ятки, на підставі яких можна скласти уявлення про характер і рівень поширення писемності на Русі. Великий додатковий матеріал для цього дають археологічні розкопки, які виявляють численні вироби з написами. Це шиферні прясла, керамічний І металевий посуд, ливарні формочки, плінфа. Зміст написів різний, але найчастіше вони засвідчують власника речі: “княжа”, “Спасова”, “княжо єсть”, “Мстиславля корчага”, “Давыдова чара”, “Гюргева”, “Гаврило”, “Молодило”, “Янъка вдала прясленъ Жирцѣ” та ін. Іноді написи вказують на вміст посудини — “Ярополче вино”, “гороухща”; утримують побажання — “Благодатнеша плона корчага сия”; називають ім’я майстрів — “Максим”, “Людота”, “Костантин”.
Розкопки Новгорода, інших міст Північної та Північно-Східної Русі (Псков, Стара Ладога, Стара Руса, Твер, Смоленськ) виявляють так звані берестяні грамоти, які датуються переважно XII — XIII і наступними століттями. Це листування жителів міст і їх сільськогосподарської округи з приводу різних господарських справ: купівлі землі, лихварських угод, боргових зобов’язань. Це духівниці на випадок смерті, повідомлення про урожай тощо. Як свідчить аналіз берестяних грамот Новгорода (де їх знайдено вже близько 700), писемність відігравала помітну роль у житті не лише заможних, а й рядових міщан.
656
Висоцький С.О. Азбука з Софійського собору у Києві та деякі питання походження кирилиці / / Мовознавство. — 1974. — № 4. — С.74 — 83.