Довкола Софії на честь святих патронів Ярослава і його дружини Інгігерди було засновано монастирі з храмами Георгія та Ірини. Розкопки показали, що конструктивно вони нагадували Софію, але мали менші розміри.
В їх опорядженні широко вживалися мозаїки і фрески, різьблений камінь, майолікові плитки.
Крім Києва монументальне будівництво першої половини XI ст. велося в інших містах Київської Русі. У Полоцьку і Новгороді за прикладом Софії Київської зводяться одноіменні собори (1045 — 1050).
У Чернігові за наказом брата Ярослава Мудрого Мстислава розгорнулося будівництво єпископського Спаського собору, подібного до Десятинної церкви. Він являв собою величну тринефну восьмистовпну споруду, увінчану п’ятьма куполами. До північно-західного кута прилягала башта, яка нагадувала софійські. Центральний неф храму відділений від бокових двоярусними аркадами на мармурових колонах з капітелями іонійського ордера. Відсутність галерей надає споруді видовжених пропорцій по лінії схід — захід. Хрещата форма внутрішніх стовпів,, не характерна для візантійського зодчества, в майбутньому стане типовим елементом давньоруської архітектури. Інтер’єр Спаського собору розписаний фресками, фасади оздоблені орнаментами, викладеними із плінфи.
Друга половина XI ст. характерна поширенням культового будівництва в багатьох давньоруських центрах. У цей час масово засновуються монастирі, у яких зводяться нові кам’яні храми. В Києві — це собори Дмитрівського (пізніше Михайлівського Золотоверхого), Михайлівського Видубицького, Печерського, Кловського монастирів. Був вироблений новий тип монастирського храму, який поширився згодом на всій Русі і став особливо характерним для XII ст. Першим його представником став Успенський храм Печерського монастиря (1078). Він являв собою хрестовокупольну, шестистовпну будівлю, увінчану одним куполом. Зі сходу нефи завершувалися гранчастими апсидами, з заходу знаходився нартекс — притвор, над яким розташовувалися хори. Всередині храм був опоряджений фресками і мозаїками, різьбленими шиферними плитами, по фасаду — декором із плінфи і неглибокими нішами. Згідно з свідченням Печерського патерика, Успенський собор будували грецькі майстри. Його надзвичайна популярність на Русі спричинилася до того, що за цим типом почали зводити храмові будівлі і в інших містах. Так, Володимир Мономах побудував аналогічний храм у Ростові: “Вземъ мѣру божественная тоя церкви Печерской, всѣмъ подобиемъ създа церкви въ градѣ Ростовѣ”[670]. В Києві за типом Успенського збудовано Михайлівський Золотоверхий храм (1108). Фасади його були розчленовані пілястрами, прикрашені меандровими фризами. Декор інтер’єра складався з мозаїк і фресок, різьблених плит шиферу. Із новацій слід відзначити оригінальний метод зведення башти зі сходами на другий поверх. Вона майже повністю вписана в західний притвор храму.
Масштабне монументальне будівництво в останніх десятиліттях XI ст. розгорнулось в Переяславській землі. За свідченням літопису, в стольному місті близько 1089 р. побудовано комплекс споруд єпископського двору. Архітектурною його домінантою став Михайлівський храм, оздоблений мозаїками і фресками, майоліковими плитками, шиферними плитами. Поряд знаходився єпископський палац, інтер’єр якого не поступався своїм багатством храму. Крім мозаїк і фресок у його опорядженні широко використано мармур, інкрустовані шиферні плити. Двір оточувала кам’яна стіна з в’їзними воротами і надбрамною церквою св.Федора. Захоплення літописця викликала споруда, яку він називає “строенье баньное камено”, але вона і досі лишається загадкою для дослідників.
Впливи київської архітектури помітні в будівництві князівсько-монастирських храмів XII ст. в Суздалі, Новгороді, Чернігові. Особливо велике будівництво розгорнулось у Новгороді, де були зведені Миколо-Дворищенський храм (1113), церкви Антонієвого (1117) і Юр’ївського (1119) монастирів. За планом вони нагадували Успенський собор Печерського монастиря, але мали і свої місцеві особливості.
Починаючи з 30-х років XII ст. церковна архітектура Київської Русі набуває нових рис. У зв’язку з посиленням політичної ролі удільних князівств зростали їхні столиці. У кожній розгортається монументальне будівництво, що диктувалося як престижними міркуваннями, так і практичними. Кількість культових монументальних будівель помітно збільшилась, але їх розміри зменшились, архітектура спростилась, а опорядження стало не таким вишуканим. Шестистовпні храми поступово поступаються місцем чотиристовпним. Зникають сходові башти, а замість них сходи вбудовуються в товщу стін. Розміри хорів стають невеликими, їх влаштовують вже тільки над нартексом. Іншою стала і техніка кладки стін. Якщо раніше скрізь застосовувалась кладка з великих кам’яних валунів і тонкої плінфи, то відтепер набула поширення тільки порядова система кладки. Міняється і формат плінфи, вона стає товщою.