На думку Д.В. Айналова, підтверджену пізніше В.І. Антоновою та іншими дослідниками, у створенні мозаїк Михайлівського Золотоверхого храму взяв участь видатний київський художник кінця XI — початку XII ст. Алімпій. Тенденції, що намітились у мозаїках і фресках Михайлівського Золотоверхого храму, визначились у фресковому живопису Кирилівської церкви. Йому властиві поліхромність малюнків, освітлених тонкими “пробілами”, динамічність зображення. Особливою майстерністю відзначаються фрески на тему “Страшного суду”, серед яких виділяється композиція “Ангел звиває небо”. Грізний ангел переданий в русі. В руках у нього величезний згорток, що символізує небо. Драматизм події добре підкреслено кольоровим рішенням — рожева постать ангела виділяється на темно-синьому фоні.
“Святі воїни”, намальовані на центральних стовпах храму, наділені індивідуальними рисами. В одному із них, суворому літньому воїні з сивою бородою, на думку Ю.С. Асеева, хочеться бачити портрет владного і підступного київського князя Всеволода Ольговича[676]. Великий інтерес у плані виявлення земних реалій в церковних канонічних розписах викликають сцени із житія Кирила Олександрійського в південній апсиді. На одній із них — “Кирило вчить цесаря”, очевидно, зображений давньоруський князь, про що може свідчити, зокрема, одяг цесаря, що має аналогії в давньоруській дійсності. На іншій — “Кирило у човні” — вгадується давньоруська “ладья”.
Цікавий фресковий живопис XII ст. виявлений у 1970 р. в церкві Спаса на Берестові у Києві. Це велика жанрова сцена “Явління Христа учням на Тіверіадському озері”, яка передає відому легенду про те, як Христос допоміг Петру, Хомі, Якову, Ісааку і Нафанаїлу піймати повні сіті риби. Вона вражає легким і вільним малюнком, виконаним без попередньої прорисовки, і нагадує прозору акварель. Оригінальна манера письма, стриманість колориту і незвичайний динамізм композиції засвідчують велику майстерність її автора. Відсутність аналогій цій композиції в інших пам’ятках Києва дало підстави Г.Н. Логвину висловити припущення, що в її виконанні брали участь переяславські майстри, запрошені Володимиром Мономахом[677]. Підтвердити або спростувати цю цікаву думку могли б розписи переяславських храмів, але вони не дійшли до наших днів. Не дійшли до нас і розписи Південної Русі кінця XII — початку XIII ст. Із розкопок храмів Апостолів у Білгороді і Василія в Овручі довідуємось, що в них застосовувалися так звані золотофонні фрески, що нагадували мозаїчні золоті фони ранніх культових споруд Київської Русі.
Мозаїчна композиція "Євхаристія” із Михайлівського Золотоверхого собору. XII ст.
Твори давньоруського іконопису збереглися в поодиноких екземплярах, хоч мали значне розповсюдження. Ними прикрашали храми, каплиці, палаци, житла бояр, купців. Перші ікони на Русь привозили із Візантії і Болгарії, пізніше з’явились і власні. Найвідомішою іконописною майстернею в кінці XI — на початку XII ст. була Печерська. Тут творив відомий художник Алімпій, який пройшов школу царгородських майстрів. “Печерський патерик” відзначає, що Алімпій “иконы писати хитръ бе зело”. З цього джерела ми довідуємось, що разом з визначним майстром працювали і його учні, які виконували замовлення на ікони від багатих людей. Ряд дослідників пов’язують з київською художньою школою ікони “Ярославська Оранта” (зберігається у Третьяковській галереї), “Устюжське Благовіщення”, “Дмитрій Солунський” (знайдена у місті Дмитрові) і композицію “Свенської (або Печорської) Богоматері”. Ікона “Ярославська Оранта” за манерою виконання перегукується з мозаїками храму Михайлівського Золотоверхого монастиря і, на думку дослідників, може належати пензлю Алімпія[678]. Рештки іконописних майстерень виявлено розкопками 1938 р. на території колишнього Михайлівського Золотоверхого монастиря в Києві, а також у Новгороді.
У Києві сформувалась іконографія святих Бориса і Гліба. Уявлення про неї дає ікона “Борис і Гліб” кінця XIII — початку XIV ст. (експонується у Київському державному музеї російського мистецтва). Із Новгорода походять ікони “Архангел" кінця XI ст., а також “Устюжське Благовіщення” XII ст., які за стилем близько стоять до фресок і мозаїк Михайлівського Золотоверхого храму. Цікава ікона XIII ст. “Покрова” походить з Галичини (зберігається в Київському державному музеї українського мистецтва). Незвичайна іконографія галицької “Покрови”, що не має аналогій на Русі, змусила дослідників припустити, що це копія з оригінала ікони Влахернської церкви в Константинополі.
678
Антонова В.И., Мнева Н.С. Каталог древнерусской живописи XI — начала XVIII в. — М., 1963. — С.52; Логвин Г.Н. По Україні. Стародавні мистецькі пам’ятки. — К., 1968. — С. 38.