Як вважають дослідники, “Києво-Печерський патерик” включав витяги з “Літописця старого Ростовського”, Іпатіївського і, очевидно, Никонівського літописів[18].
Деталь окуття турячого рогу. Курган Чорна Могила. X ст. Чернігів
Багато цінних свідчень з історії Русі X — XIII ст. в “Історії Російській” В.М. Татищева. Ніби передбачаючи появу скептиків, які будуть сумніватися в існуванні літописних джерел “Історії”, він писав, що його праця складена “тем порядком и наречием, каковы в древних находятся, собирая из всех полнейшее и обстоятельнейшее в порядок лет, как они написали, ни применяя, ни убавляя из них ничего”. Велику роботу у вивченні джерел “Історії” В.М. Татищева здійснили М.М. Тихомиров, Б.О. Рибаков, А.Г. Кузьмін, які переконливо відвели звинувачення у вигадках і навіть свідомій фальсифікації історичних джерел[19]. У руках В.М. Татищева були літописи (Розкольничий, Єропкінський, Хрущовський, Чернігово-Сіверський), які не збереглися до наших днів. Значний інтерес становить комплекс свідчень з історії Південної Русі XII — XIII ст. Це політичні характеристики князів, повідомлення про князівські з’їзди, військові походи, про державну програму Романа Мстиславича, в основі якої лежала федеративна система правління на Русі.
Важливим писемним джерелом з історії Русі є “Руська Правда” — звід юридичних законоположень, чинних на території всієї держави. Початок їй поклала так звана “Правда Ярослава”, розроблена Ярославом Мудрим у 1015 — 1016 рр. для Новгорода, а також “Покон вірний”. Подальший розвиток давньоруського законодавства пов'язаний з іменами синів Ярослава Мудрого (“Правда Ярославичів”), Володимира Мономаха (“Статут Мономаха”), Всеволода Ольговича та Ізяслава Мстиславича (“Пространна Руська Правда”). Завершилось складання давньоруського законодавства в Новгороді на початку XIII ст.
Курганний могильник. X — XI ст Село Липове на Чернігівщині
Тривалий час не мало належної оцінки таке незвичайне джерело, як мініатюри Радзивіллівського літопису. Ні історики, ні мистецтвознавці не могли відповісти на основне питання: відображенням якої епохи і дійсності є ці мініатюри? Тільки після виходу відомого дослідження А.В. Арциховського, а також ґрунтовного джерелознавчого аналізу мініатюр Б.О. Рибакова стало очевидним, що “через готичні рами вікон мініатюр проступає світ тієї Русі, яка була близькою до “Слова о полку Ігоревім”[20].
Останнім часом до джерелознавчого фонду давньоруської історії дедалі впевненіше входять так звані графіті. Йдеться насамперед про знамениті берестяні грамоти Новгорода, Старої Руси, Пскова, Твері, Звенигорода, написи на стінах культових споруд Києва, Новгорода та інших міст, археологічних знахідках. Ґрунтовний джерелознавчий аналіз їх здійснили Б.О. Рибаков, С.О. Висоцький, В.Л. Янін, А.О. Мединцева, А.А. Залізняк, Л.В. Черепнін[21].
Корпус писемних джерел з історії Русі не обмежується лише вітчизняними. Важливі свідчення знаходимо також в історико-географічних працях арабських, єврейських, перських авторів IX — XIII ст., візантійських і західноєвропейських хроніках, скандинавських сагах.
Найбільш повно і докладно розповіли на сторінках своїх творів про слов’ян і Русь IX — X ст. арабські автори. Ал Масуді та Ібн Хаукаль повідомляють про походи русів на Каспій, Хозарію і Бердда; Ібн ал Асір, Ях’я Антіохійський і ар Рудравері — про хрещення Русі; Ібн Хордадбех, ал Факіх, ал Істахрі — про слов’ян і три групи русів. Повідомлення про русів містить і хроніка VI ст. сирійця Захарія Ритора.
Джерелознавчий аналіз творів арабських авторів подали у своїх працях A.Я. Гаркаві, А.Ю. Кримський, В.В. Бартольд, О.Ю. Якубовський, І.Ю. Крачковський, О.П. Ковалевський, Б.Н. Заходер, В.М. Бейліс, А.П. Новосельцев та ін.[22]
Серед візантійських писемних джерел про слов’ян і Русь найбільшу цінність становлять “Житіє Георгія Амастридського”, “Записки грецького топарха”, “Про управління державою” Костянтина Багрянородного, “Стратегікон” Кекавмена. Ці, а також деякі інші хроніки дають змогу познайомитися з цінними матеріалами про походи Русі на Візантію, договори Русі з греками, хрещення Русі, про державний візит княгині Ольги до Царгороду, русько-візантійські відносини XI — XIII ст. Огляд цих свідчень, їх переклад і науковий аналіз здійснили М.В. Левченко, Г.Г. Литаврін, А.М. Сахаров, B. М.Істрін та інші візантіністи[23].
Європейські писемні пам’ятки, в яких ідеться про Русь, не такі численні, як східні, але надзвичайно цінні. Це хроніки Галла Аноніма, Козьми Празького, Гельмольда, Тітмара Мерзебурзького, Адама Бременського, англо-саксонські джерела, пам’ятки французького епосу, ісландські саги, в яких зустрічаються численні факти руської історії IX — XIII ст. Переклад цих творів і коментарі до них виконали Л.М. Попова, Г.Е. Санчук, Л.В. Розумовська, О.О. Мельникова[24]. Англо-саксонські джерела досліджували М.П. Алексєєв, В.І. Матузова, угорські — С.О. Аннінський, В.П. Шушарін, скандинавські — Є.О. Ридзевська, І.П. Шаскольський, М.Б. Свердлов.
18
Кузьмин А.Г. Летописные источники посланий Симона и Поликарпа / / Археографический ежегодник 1968г. — М., 1970. — С. 73 — 92; Кучкин В.А. Фрагменты Ипатьевской летописи в Киево-Печерском патерике Иосифа Тризны // ТОИДРЛ. — Л., 1969. — Т. 21. — С. 136 — 198.
19
Тихомиров М.Н. О русских источниках “Истории Российской” / / Татищев В.Н. История Российская. — М.; Л., 1962. — Т.1. — С.52; Рыбаков Б.А. Русские летописи и автор “Слова о полку Игореве”. — М., 1972; Його ж. В.Н.Татищев и летописи XII в. // История СССР. — 1971. — № 1.
20
Арциховский А.В. Миниатюры Кенигсбергской (Радзивилловской) летописи // Известия ГАИМК. — Т.14. — Вып. 2. — М.; Л., 1932; Його ж. Древнерусские миниатюры как исторический источник. — М., 1944; Рыбаков Б.А. “Слово о полку Игореве” и его современники.— М., 1971.
21
Черепнин Л.В. Новгородские берестяные грамоты как исторический источник. — М., 1969; Высоцкий С.А., Зализняк А.А. Новгородские грамоты на бересте. — М., 1988; Медынцева А.А. Древнерусские надписи Новгородского Софийского собора. — М., 1978.
22
Гаркави А.Я. Сказания мусульманских писателей о славянах и русах. — Спб., 1870; Бартольд В.В. Арабские известия о русах / / Спб. — 1940. — Т.1; Крачковский И.Ю. Избранные сочинения. — М.; Л., 1957. — Т.ІV; Заходер Б.Н. Каспийский свод сведений о Восточной Европе. — М., 1962. — Т. I; М., 1967. — Т. II; Новосельцев А.П. Восточные источники о восточных славянах и Руси VI — IX вв. // Древнерусское государство и его международное значение. — М., 1965.
23
Левченко М.В. Очерки по истории русско-византийских отношений. — М„ 1956; Византийская книга Эпарха. Вступительная статья, перевод, комментарий М.Я.Сюзюмова. — М., 1962; Литаврин Г.Г. Записки греческого топарха //Из истории средневековой Европы. — М., 1957; Багрянородный Константин. Об управлении империей. Перевод Г.Г.Литаврина / / Развитие этнического самосознания славянских народов в эпоху раннего средневековья. — М., 1982.
24
Аноним Галл. Хроника и деяния князей или правителей польских. Предисловие, перевод и примечания Л.М.Поповой. — М., 1961; Пражский Козьма. Чешская хроника. Вступительная статья, перевод и комментарии Г.Э.Санчука. — М., 1962; Гельмольд. Славянская хроника. Предисловие, перевод и примечания Л.В.Разумовской. — М., 1963; Дробинский А.И. Русь и Восточная Европа во французском эпосе / / ИЗ. — 1948. — Т.26; Мельникова Е.А. Древняя Русь в исландских географических сочинениях / / Древние государства на территории СССР. — М., 1975.