Кістяне руків’я нагайки. XI ст. Київ
М.П. Погодін практично першим сформулював теорію великоруської етнічної основи Русі, згідно з якою найдавнішими поселенцями Києва і Середнього Подніпров’я були великороси, а малороси прийшли сюди з Галичини, Поділля та Волині тільки після розгрому Русі монголо-татарами.
З рішучим спростуванням цієї теорії виступив М.О. Максимович. У філологічних листах до М.П. Погодіна він писав: “У нас у Києві розпочалось і від нас розійшлося в усі кінці Руського світу життя, насаджене святим просвітителем Русі — Володимиром; а коли великокнязівська Київська Русь, відживши свій квітучий вік, змаліла, тоді новим зосередженням руського світу стала Москва. Ми, малоросіяни, лишились на своїй рідній Київській стороні, у своїх стародавніх містах і селах, зі своїми переказами і звичаями, — ми зостались на кореню, з якого не в змозі були нас зірвати ніякі бурі, ні навіть Батийова навала”[31].
Рештки житла. XII ст. Вишгород
Теорію уділів, які начебто постійно розділяли Русь, заперечив С.М. Соловйов. У передмові до першої книги “Історії Росії з найдавніших часів” він відзначав: “Не ділити, не дробити руську історію на окремі частини, періоди, але з’єднувати їх, стежити переважно за зв’язками явищ, за безпосередньою спадковістю форм; не розділяти засад, але розглядати їх у взаємодії, намагатись пояснити кожне явище внутрішніми причинами, перш ніж виділити із загального зв’язку подій і підпорядкувати зовнішньому впливу”[32].
Сам С.М. Соловйов єдність Русі зводив, по суті, до єдності князівського роду, у спільному володінні якого вона перебувала. Такий стан, вважав історик, зберігався аж до XIII ст.
З кінця 50-х років XIX ст. з’явилась теорія федеративного устрою Русі, що базувалася на єдності руських земель. Її автор — М.І. Костомаров — розглядав Русь як федерацію князівств, засновану на спільності походження, побуту і мови, єдності князівського роду, християнської православної віри і церкви. Серед найважливіших чинників, які підтримували єдність Русі, історик називав боротьбу з зовнішніми ворогами і єдність правових норм[33]. “Корінний зачин руського державного ладу йшов двома шляхами: з одного боку, до складання Руської землі в єдинодержавне тіло; з іншого — до утворення в ньому політичних суспільств, які, зберігаючи кожне свою самобутність, не втрачали між собою зв’язку і єдності [...] Русь ішла до федерації, і федерація була тією формою, в яку вона почала прибиратись. Татарське завоювання зробило крутий поворот в її державному житті”[34].
У вступній лекції до курсу руської історії М.І. Костомаров визначив форму давньоруської державності як удільно-вічову. Остаточно цей принцип бере гору з половини XII ст., але в основних своїх рисах він з’явився вже в X ст. Удільність, згідно з істориком, становить собою такий лад, коли самобутні частини, не змішуючись хімічно воєдино і не припиняючи свого осібного існування, всі разом утворюють одне державне тіло. Єдність князівського роду була головною видимою інституцією нашої удільності, але не єдиною. З середини XII ст. замість довільних князівств виступає самобутність земель за природним поділом. Монголо-татарська навала зупинила удільно-вічовий механізм руського життя. “Наша Русь, паралізована навалою і рабством, зі своїм удільним укладом, продовжувала близько століття несвідомий рух на колишній лад. Не маючи сил змінити цей лад, ні звільнитись від тяжкого кошмару”[35]. Лише в XIV ст. історичне життя руських земель розгалужується на два основних річища: на сході — у формі Московського царства, на заході — у формі Великого князівства Литовського, яке досить швидко з’єдналося з Польщею.
Ідея єдності Русі IX — XIII ст. знайшла обґрунтування у працях B. Й. Ключевського. Як і М.І. Костомаров, він в історії Київської Русі бачив боротьбу двох засад, із яких одна вела до політичного дроблення, а інша — до збереження її єдності. Круговерть князівських воєн втягувала в свою орбіту місцеве життя, місцеві інтереси земель-князівств, не даючи їм надто відділитись. На питання, що становила собою Русь XII ст., чи була вона єдиною, цілісною державою з єдиною верховною владою, В.Й. Ключевський давав ствердну відповідь: “На Русі була тоді єдина верховна влада, тільки не єдиноособова [...] Увесь князівський рід став елементом єдності Русі”[36]. Вважаючи Русь XII — XIII ст. федерацією, побудованою на факті родинності правителів, історик не поділяв думки про цілковиту окремішність давньоруських земель. “В ній (Русі. — П.Т.) діяли зв’язки, які з’єднували землі в одне ціле; але були вони не політичні, а племінні, економічні, соціальні і церковно-моральні”[37].
33
Костомаров Н.И. Исторические монографии и исследования. — Спб., 1872. — Т.І. — C. 21, 39, 44.