Мати була дуже мудрою і обережною, тож вона принципово відмовляла своїй сестрі та іншим родичам, коли ті зверталися до неї з проханням взяти їх у долю. Вона завжди казала так:
— Ніколи не довіряй у грошових питаннях родичам, які живуть далеко від тебе — а то втратиш і гроші, і рідню.
Стара квартира Джійон після численних ремонтів являла собою своєрідний вінегрет із старовини і сучасності. На тій квартирі підлога кухні, яка, як і на новій, була об’єднана з вітальнею, була покладена просто на плити внутрішнього дворика і не обігрівалася. У акуратно облицьованій плиткою ванній не було ні умивальника, ні ванни, тому вмивалися та милися вони, набравши воду у величезний таз. Туалет був надворі, одразу поряд із вхідними воротами. Нова ж квартира повністю обігрівалася, а ще там була ванна. Ба більше, можна вже не взуватися щоразу, як треба в туалет чи помити руки, адже туалет — у квартирі.
Та найважливішою зміною було те, що у сестер з’явилася нарешті власна кімната. Найбільшу спальню зайняли батьки Джійон з братом, другу за розмірами спальню — сама Джійон із сестрою, а найменша дісталася бабусі. Тато Джійон з бабусею спочатку виступали за те, щоб віддати одну зі спалень брату Джійон, а сестри, як і раніше, хай би жили в одній кімнаті з бабусею, та мати була категорично проти такого поділу. Вона аргументувала це тим, що бабусі просто необхідна окрема кімната у її віці, щоб та могла, коли їй заманеться, включати радіо, слухати свої буддійські піснеспіви чи просто у будь-який момент спокійно лягти відпочити, додаючи:
— А малому для чого взагалі окрема кімната? Він ще ж навіть у школу не ходить! Тим більше, що він і так щоночі приходить до нас із подушкою і лягає поряд. Синку, як скажеш, ти хочеш спати сам чи з мамою?
Семилітній брат Джійон відповів, що він буде спати тільки з мамусею і що йому не потрібна окрема кімната. Таким чином, як мати й планувала, сестрам нарешті дісталася власна окрема кімната. Мама Джійон, потай від чоловіка, відклала трохи грошей, щоб прикрасити й гарненько облаштувати кімнату доньок — вона придбала два нові столи, розмістивши їх перед вікном так, щоб їх заливало сонячне проміння. Також мати купила дівчатам два новенькі комплекти для сну — покривала та подушки. Попід стіною розмістилися шафа для одягу та книжкові полички, а на протилежній стіні мати повісила велику карту світу.
— Дивіться, оце — Сеул. Цілий Сеул — всього лиш ця невеличка цятка на карті, крапка. А ми з вами живемо у цій малюсінькій цяточці. Можливо, вам і не вдасться побувати всюди, але завжди пам’ятайте, який безкраїй цей світ.
Через рік бабуся померла. Брату Джійон дісталася її кімната, але він ще довго по ночах приходив з подушкою у кімнату батьків та засинав у маминих обіймах.
1995 — 2000
До середньої школи, у яку перейшла Джійон, було 15 хвилин пішки від будинку, куди переїхала її сім’я. У цю школу ходила старша сестра Джійон, і тоді, коли Кім Инйон там навчалася, вона вважалася школою для дівчат, але на момент вступу Джійон школа уже стала змішаною.
Протягом тривалого часу, аж до 90-х років минулого століття, у Кореї проблема гендерного дисбалансу серед новонароджених відчувалася особливо гостро. У 1982 році, коли народилася Кім Джійон, на 100 дівчат народжувалося 106,8 хлопців, а станом на 1990 рік співвідношення сягнуло 116,5 хлопців на 100 дівчат[13]. Природними вважаються показники народжуваності від 103 до 107 хлопців на 100 дівчат. Тож кількість учнів чоловічої статі й так була досить великою, а через те, що вона постійно збільшувалась, шкіл для хлопців бракувало. У змішаних школах, де дівчата та хлопці навчалися разом, хлопців завжди було мінімум удвічі більше. Для батьків було проблематично відправляти своїх дітей у спеціалізовані школи для дівчаток або хлопців, які нерідко розташовувалися далеко від дому, тому дітей дедалі частіше відправляли у змішані школи. Школи поступово змінювали форму навчання на змішану — саме це й сталося зі школою, у яку пішла Джійон — і уже зовсім скоро більшість шкіл почали приймати як хлопців, так і дівчат.
Середня школа Джійон нічим не відрізнялася від інших, середньостатистичних старих міських шкіл. Стадіон був такий маленький, що стометрівку доводилось бігати, перетинаючи стадіон по діагоналі, а від стін час від часу відвалювалася штукатурка. У школі були строгі правила щодо шкільної форми, особливо стосовно форми дівчаток. Старша сестра Джійон — Кім Инйон — стверджувала, що правила дуже посуворішали, коли школа стала змішаною. Довжина шкільної спідниці мала сягати нижче колін, а ширина — бути достатньою, щоб приховувати вигини стегон і сідниць. Під літні блузки, тонка тканина яких сильно просвічувалась, дівчата були зобов’язані одягати білу майку з круглим вирізом та широкими бретельками. Варіації — футболки, маєчки з тоненькими бретельками, з мереживом чи іншого кольору — були заборонені, і абсолютно неприпустимим вважалося вбрати блузку лише на бюстгальтер. Улітку дівчата мали одягати колготки та білі шкарпетки, а взимку — лише чорні непрозорі колготи, без шкарпеток. При тому взувати будь-що, крім шкільних туфель, було також заборонено. Дівчатам узимку в одних колготах, без шкарпеток та в туфлях, бувало настільки холодно, що на очах виступали сльози.
13
Державна служба статистики Республіки Корея. Статистичні показники демографічного співвідношення населення.