Мама Джійон телефонувала тій жінці, аби віддячити, якщо не грошима на таксі чи невеличким подарунком, то хоча б чашкою кави чи пакетом мандаринів, але та відмовилася. Кім Джійон хотіла подякувати їй ще раз, тому через декілька днів зателефонувала рятівниці особисто. Жінка лиш сказала, що вона дуже рада, що все обійшлося і що Джійон має пам’ятати: у тому, що сталося, її вини немає. Вона додала, що у світі багато дивних, ба навіть ненормальних чоловіків, і вона сама не раз стикалася з такими ситуаціями, як Джійон, тому завжди варто пам’ятати, що проблема полягає саме у цих дивних чоловіках, а не у жінках, до яких вони пристають. Почувши це, Кім Джійон раптом заплакала. Ковтаючи сльози, Джійон мовчала у слухавку, не в змозі відповісти співбесідниці.
— Але ти все ж пам’ятай — добрих чоловіків на світі набагато більше, — додала жінка на прощання.
Кім Джійон була змушена покинути курси, на які ходила, і ще протягом тривалого часу вона боялася підходити чи проходити біля автобусних зупинок у темну пору доби. Вона перестала усміхатися і старанно відводила погляд, коли їй траплялися незнайомці. Джійон почала боятися осіб чоловічої статі настільки, що іноді скрикувала з переляку, неочікувано зустрічаючись з рідним братом на сходах, що вели до їхньої квартири. Та кожного разу вона згадувала прощальні слова тієї жінки: «Пам’ятай, це — не твоя провина. Добрих чоловіків на світі набагато більше», — і саме вони допомогли Джійон впоратися зі своїми емоціями. Якби та жінка не сказала цього, хтозна, скільки би ще дівчина жила наодинці зі своїми страхами.
Неждано-негадано вдарила азійська фінансова криза, і її наслідки, а саме реформи, які корейський уряд був змушений провести на вимогу МВФ для отримання рятівного траншу, зачепили сім’ю Кім Джійон. Держслужбовців, роботу яких до того моменту вважали найбільш стабільною, почали масово скорочувати. Батько Джійон, хоч і був чиновником досить низького рівня, завжди щиро вірив, що такого з ним не станеться, адже скорочують тільки працівників приватного сектору, де це бачено, щоб звільняли держслужбовця! Але настав час, і він також отримав пропозицію вийти на пенсію достроково. Його колеги відмовилися добровільно приймати цю пропозицію, і батько Джійон вирішив наслідувати їхній приклад. Та на душі йому було неспокійно. Колись, незважаючи на те, що заробляв він небагато, він міг не переживати за те, чи вдасться йому утримувати сім’ю, адже він точно знав, що його не звільнять і що дохід буде стабільним. А тепер, хоч він і пропрацював усі ці роки старанно, відповідально, не припускаючись жодної помилки, йому загрожувала перспектива бути звільненим, що остаточно вибило тата Джійон із колії.
У той час Кім Инйон навчалася у випускному дванадцятому класі. Не звертаючи уваги на напружену і непросту ситуацію вдома, Инйон старанно вчилася, і отримувала такі ж добрі оцінки, як і завжди. Їй навіть вдалося отримати трохи вищі оцінки в останньому семестрі, і випускні іспити Инйон склала досить успішно.
Настав час обирати університет. Мама ненав’язливо запропонувала доньці розглянути варіанти педагогічних інститутів за межами Сеула. Вона довго роздумувала, перш ніж почати про це розмову. У ситуації, де старше покоління масово скорочували, а молоде взагалі не могло влаштуватися на роботу; де її чоловік, який працював на, як здавалося, надійній роботі, більше не був впевнений у завтрашньому дні, а економічна ситуація в країні кожного дня ставала все гіршою, таке рішення здавалося найкращим. Мати хотіла, щоб Инйон обрала професію, яка гарантувала б їй надійну та стабільну роботу — заради самої Инйон і заради усієї сім’ї. Тим паче, що вартість навчання у педагогічному інституті була дешевшою. Результати випускних іспитів цілком давали змогу Инйон вступити у будь-який сеульський університет, крім педагогічного, адже на той час спеціальності, пов’язані зі сферами державних послуг та освіти, були надзвичайно популярними, і прохідний бал у педагогічні інститути був дуже високим.
Инйон мріяла стати телевізійним продюсером, заради чого планувала вступати на факультет журналістики. Вона уже почала активно шукати минулорічні матеріали вступних творчих іспитів тих університетів, у які вона проходила зі своїми балами. Тому коли мама запропонувала їй варіант з педагогічним інститутом, Инйон, не вагаючись ні секунди, відповіла: