Сестра та мама вмовляли Джійон не поспішати, але вибору у неї не було. Юн Хеджін почала готуватися до екзаменів для вступу на державну службу і запропонувала подрузі готуватися разом. Джійон вагалася — погоджуватися чи ні, адже екзамен був дуже складним і вимагав тривалої й ретельної підготовки, а якщо вона, не дай бог, провалиться, час та зусилля, потрачені на підготовку, підуть коту під хвіст, і вона вже нічого не зможе з цим зробити. Тому Кім Джійон продовжувала розсилати своє резюме, у відчаї раз за разом знижуючи свої очікування щодо перспективного місця роботи. В один з найбільш кризових періодів у неї з’явився хлопець. Кім Джійон тримала це в секреті, і розказала новину лише сестрі, яка, помовчавши декілька секунд, лише похитала головою:
— Отакої, сестричко, у цій ситуації у тебе ще виникають думки про любов? І де тільки в тебе беруться сили на це.
— Сама не розумію, як мене так занесло, — засміялася Джійон.
Їй теж здавалося дивовижним, що у такій стресовій ситуації, у якій більшість пар розлучаються, вона змогла зустріти когось, хто їй справді сподобався. За вікном повільно падали перші сніжинки. Дивлячись на них, Джійон згадала вірш, який вона читала колись давно:
Новий хлопець Джійон був другом дитинства Юн Хеджін. Так само, як і Хеджін, він був на рік старший за Джійон, але ще навчався в університеті після служби в армії. Він цілком і повністю розділяв почуття Джійон щодо ситуації, у якій та опинилася, і розумів її як ніхто інший. Джійон цінувала те, що, на відміну від інших, він не сипав направо й наліво беззмістовними оптимістичними фразочками та обіцянками («Все буде добре!», «Нічого страшного, якщо ти не знайдеш роботу одразу після випуску!») і не нагнітав ситуацію звинуваченнями («І це все, чого ти досягла за роки навчання в університеті?», «Ну й ну, і як ти розраховуєш знайти хорошу роботу з таким резюме?»). Хлопець мовчки спостерігав за приготуваннями Джійон, допомагав їй чим міг, а якщо щось йшло не так — купував їй смаколики.
До церемонії випуску залишалося два дні, і вся сім’я Джійон вперше за тривалий час зібралася разом за сніданком. Тато Джійон вголос роздумував над тим, як краще зробити у день випуску — зробити вихідний день і взагалі не відкривати ресторанчик чи все-таки відкритись, але ввечері. Як раптом Джійон сказала:
— Я не збираюся йти на церемонію.
Татові це явно не сподобалося — спочатку він просто сказав, що вона здуріла, а тоді почав переконувати, що Джійон не може пропустити власний випускний. Та всі його вмовляння були марні — єдина фраза, на яку Джійон реагувала в ті дні, була: «На жаль, змушені вас повідомити, що ви не пройшли співбесіду». Помітивши, що донька ніяк не реагує на його слова, батько вирішив завершити свій монолог словами:
— Замість роботи знайди собі краще чоловіка — вийдеш заміж і перестанеш займатися дурницями.
Хоча це були не найжорстокіші слова, які Кім Джійон чула у своєму житті, але чомусь тепер вони ранили її дуже сильно. Намагаючись не виказати свої почуття, Джійон спробувала глибоко вдихнути повітря, щоб заспокоїтись, аж враз кухню прорізав оглушливий звук удару по столу. Це мати, не витримавши, гримнула ложкою, яку тримала у руці, об стіл:
— Як ти смієш таке казати своїй доньці, та ще й у теперішні часи! Джійон, не слухай! Ти можеш робити все, що хочеш! Хочеш працювати — працюй! Ти зрозуміла?
Кім Джійон, аби заспокоїти розлючену маму, швидко закивала головою, показуючи, що вона все добре зрозуміла. Тато від несподіванки аж почав гикати. Джійон раптом подумала, що вперше бачить, щоб її тато гикав. Вона пригадала, що колись, одного холодного зимового вечора, їхня сім’я сиділа за столом і вечеряла печеним бататом. Батат був такий гарячий, що коли мама, Инйон, Джійон та їхній молодший брат відкушували теплу картоплину, вони по черзі починали гикати, а от тато не гикнув ні разу. Кім Джійон подумала — цікаво, мабуть, так само, як Русалочка в обмін на ноги втратила голос, так, мабуть, і чоловіки з віком в обмін на цілий комплект застарілих поглядів, втрачають здатність гикати. А мама, немов чарівниця, своїм гнівом поклала край сексистським поглядам батька і повернула йому здатність гикати.
Пізніше того ж дня Кім Джійон несподівано отримала пропозицію роботи від одного рекламного агентства, у якому проходила співбесіду. Страх, відчай і невпевненість у власних силах, які весь цей час переповняли її, немов вода, що ось-ось переллється через вінця кришталевої вази, ураз прорвалися назовні нестримними сльозами. Щойно Джійон почула у трубці заповітне: «Вітаємо, ви пройшли!», вона уже не могла спинити потоки сліз щастя, які все текли і текли. Найбільше цій новині, крім Джійон, зрадів її хлопець.