Робота захоплювала Джійон. Щодня вона виходила на обід, гордо почепивши офісний бейдж-перепустку на шию. Вона була така не одна, але усі навколо, здавалося, носять перепустки так тому, що їм було просто незручно щоразу ховати та діставати їх, коли потрібно було кудись вийти, але для Джійон це мало особливе значення. Колись, зустрічаючись посеред білого дня у їхньому бізнес-районі з офісними працівниками, які снували туди-сюди з перепустками, на яких було вказано їхнє ім’я та назва компанії, вона могла лиш проводити їх заздрісним поглядом. Кім Джійон мріяла, що колись і вона буде йти тут з гаманцем і телефоном, затиснутими в одній руці, і з такою перепусткою на шиї, оточена колегами, які сперечатимуться, що їм замовити сьогодні на обід.
Компанія, у якій працювала Кім Джійон, вважалася порівняно великою у своїй сфері — у ній працювало близько 50 людей. Хоча переважали жінки, на керівних посадах були в основному чоловіки. Колектив був дружний, колеги — адекватними, тому загалом робоча атмосфера була досить приємною. Ложкою дьогтю стало те, що роботи було дуже багато, тому Джійон часто мусила затримуватися після роботи або працювати у вихідні. Цього разу компанія взяла на роботу чотирьох новеньких, зокрема й Кім Джійон — двох жінок і двох чоловіків. Джійон була єдина, якій вдалося влаштуватися на роботу одразу після університету. Враховуючи те, що під час навчання вона ні разу не брала академвідпустку, Джійон стала наймолодшою співробітницею у компанії.
Клеймо наймолодшої визначило і обов’язки Джійон: щоранку вона готувала каву кожному колезі зі своєї команди, враховуючи їхні смаки; на обідах в офісній їдальні Джійон мала турбуватися про те, аби правильно накрити стіл — розставити кожному столове приладдя, серветки і напої; якщо ж команда вирішувала замовити доставку, це завдання також повністю покладалося на неї, тому Джійон підходила до кожного з блокнотом і уважно записувала що і кому замовити; після обіду Кім Джійон вставала першою, щоб прибрати за всіма брудний посуд. Як наймолодший член команди, вона також була зобов’язана щоранку гортати новини, знаходити серед них статті, які були тим чи іншим чином пов’язані з клієнтами та партнерами компанії, і подавати скорочено зміст цих статей разом з їх аналізом у вигляді звіту. Одного дня начальниця їхньої команди прочитала черговий звіт Джійон і покликала її у конференц-кімнату.
Начальницю звали Кім Иншіль, і серед чотирьох керівників команд-підрозділів вона була єдиною жінкою. Кім Иншіль мала доньку молодшого шкільного віку, але завдяки тому, що Иншіль жила з матір’ю, на яку повністю переклала відповідальність за виховання доньки, їй вдавалося повністю зосередитися на роботі. Дехто захоплювався Кім Иншіль, дехто її недолюблював, вважаючи, що у неї кам’яне серце, а дехто поблажливо зазначав, що успіх Иншіль цілком і повністю є заслугою її чоловіка. Вони аргументували це тим, що невісткам не звикати жити з матерями своїх чоловіків, а от коли зятю доводиться жити зі своєю тещею — то уже не жарти. Тим більше, що конфлікт «зять-теща» останнім часом став гарячою темою для обговорень у суспільстві. Хоч жоден з них ніколи не бачив чоловіка Кім Иншіль, усі вони були впевнені, що він — золота людина, інакше й бути не може. Кім Джійон, слухаючи такі розмови, завжди згадувала свою маму, яка протягом 17 років жила зі своєю свекрухою. Поки мама працювала, бабуся лише час від часу бавила молодшого внука. Вона ніколи не готувала їсти, не годувала і не купала внуків і майже не допомагала з хатніми справами. Бабуся їла те, що готувала мама, ходила в одязі, який прала мама, і спала в кімнаті, яку прибирала мама. Та чомусь ніхто ніколи не казав, що мама — золота людина.
Начальниця похвалила Кім Джійон за сьогоднішній звіт і сказала: «Я спостерігала за твоєю роботою — ти завжди обираєш справді актуальні і корисні статті, а твої аналітичні коментарі доречні та логічні. Продовжуй в тому ж дусі». Для Джійон це була перша похвала за перше самостійно виконане завдання на її першій роботі — і це значило багато. Кім Джійон подумала, що як би там її кар’єра не склалася, ці слова стануть наріжним каменем, який дасть їй змогу переборювати будь-які труднощі, які трапляться на її життєвому шляху. Щаслива і трішки горда за себе Кім Джійон подякувала начальниці, стараючись, аби відповідь прозвучала якомога скромніше:
— І ще одне — ви можете вже не готувати мені каву щоранку, — сказала Иншіль, усміхаючись. — І перестаньте постійно накривати на стіл і прибирати зі столу за обідом.