— Та що ти переживаєш, глянь, скільки тут дужих парубків, які готові провести тебе аж до дому!
«Та певно, через вас я й найбільше хвилююся» — подумки відповіла йому Джійон, непомітно виливаючи алкоголь у порожні стакани і миски, що стояли на столі.
Коли на годиннику було уже за північ, начальник маркетингового відділу, востаннє наповнивши кухоль Кім Джійон пивом, повільно піднявся з-за столу, похитуючись. Він, перекрикуючи всіх у ресторані, викликав по телефону шофера і сказав:
— Моя донька — студентка університету, що тут неподалік. Вона така молодець, допізна вчиться в бібліотеці і зателефонувала таткові, щоб я її забрав, бо їй страшно йти так пізно додому самій. Так що прошу мене вибачити, але я змушений вас покинути. Кім Джійон, цей келих ви маєте випити до дна!
Терпець у Джійон уривався. «Якщо ти і далі так будеш поводитися, хтозна, чи не доведеться колись твоїй дорогій дочці розплачуватися за твої ж гріхи, опинившись на моєму місці», — подумала вона. Кім Джійон раптом відчула, що таки сп’яніла, і написала хлопцю, щоб той її забрав, але відповіді так і не дочекалася.
Після того, як начальник поїхав, усе затихло. Всі розбилися по групках і тихо розмовляли між собою, кілька людей вийшли покурити, а однієї із дівчат з компанії-клієнта взагалі не було ніде видно. Хтось запропонував було розпочати другий раунд і продовжити посиденьки у іншому місці, але Кім Иншіль відмовилась і разом зі своєю командою відкланялася. Иншіль одразу ж викликала таксі і поїхала додому до хворої матері, а Джійон запропонувала співробітнику відпочити трохи і випити по банці кави на стільчиках цілодобового магазинчику поряд. Джійон надіялася, що холодна кава протверезить її, але натомість тіло наздогнала моментальна втома після декількох годин, проведених у постійному напруженні, і Кім Джійон заснула просто там, за столиком, заляпаним залишками рамьону. Як не намагався колега її розбудити, Джійон спала мертвим сном.
Як на зло, саме в той момент їй зателефонував її хлопець. Джійон не вдавалось розбудити, тому її співробітник вирішив відповісти на дзвінок, щоб попросити хлопця приїхати і забрати дівчину, але це було помилкою.
— Доброго вечора, я колега Джійон...
— Де вона?
— Джійон спить, тому я підняв трубку.
— Що ти сказав?! Спить? Що відбувається? Ти взагалі хто такий?
— Ні-ні! Це не те, що ви подумали! Джійон просто трохи перебра... — намагався врятувати ситуацію колега.
— Негайно дай їй трубку!
Зрештою, вечірня пригода закінчилась добре — хлопець Джійон таки приїхав — і на спині дотягнув її до дому. Але із закінченням пригоди прийшов кінець і їхнім стосункам.
На роботі Джійон оточували справді добрі люди, тому офісне життя було не таким складним, не таким стресовим і не настільки втомлювало, як вона боялась спочатку. Зарплата теж радувала — Кім Джійон часто вгощала свого хлопця, вона купила йому сумку, гаманець і багато одягу. Іноді Джійон давала йому гроші на таксі. Натомість бойфренд багато часу став проводити, очікуючи на неї — він чекав, поки вона закінчить роботу, чекав, коли у неї будуть вихідні, щоб провести час разом, чекав, коли їй нарешті дадуть відпустку, щоб поїхати кудись. Кім Джійон не могла ніяким чином впливати на те, о котрій годині закінчиться її робочий день, та й про вихідні та відпустки її повідомляли в останню чергу, не даючи можливості вибирати зручні дати, адже в команді вона була наймолодшою. Хлопець чекав на її повідомлення та дзвінки — зрозуміло, що на роботі у Джійон не було можливості часто говорити з ним по телефону чи відповідати на його смс-ки. Він дорікав Джійон за це і постійно допитувався, чому вона не може написати хоча б коротку смс-ку по дорозі на роботу, під час обідньої перерви чи знайшовши вільну хвилинку протягом довгого робочого дня. Джійон розуміла, що проблема полягає не стільки у тому, що у неї геть немає часу, а в тому, що її голова завжди була забита іншими думками та проблемами, і їй просто було не до цього. Їхня пара нічим не відрізнялася від сотень таких самих молодих пар, у яких один із закоханих працював в офісі, а інший — навчався.