— Між нами вже все закінчилося. Тільки не питайте і не намагайтеся вгадати, хто це. І нікому не розказуйте! Почуваюсь паршиво — втіште мене якось, абощо.
Кім Джійон почала перебирати в голові всіх неодружених співробітників, аж враз її осяяло, що таємний коханець не обов’язково має бути холостяком. Від цієї думки у неї розболілася голова. Хлопці глушили пиво. Один із них раптом заговорив про свого молодшого брата, який закінчив університет і уже понад рік шукає роботу. Він сам і досі виплачував кредит на навчання і хвилювався, чи безробітному братові, борги якого були ще більші, взагалі вдасться колись розрахуватися з банком. Другий співробітник, почухавши потилицю, невпевнено сказав:
— У нас що, вечір признань? Тоді давайте і я приєднаюся: по правді кажучи, я думаю, що не підходжу для роботи у відділі планування.
У той вечір за кухлем пива Кім Джійон дізналася багато нового. Працівників у відділ планування обирав директор компанії особисто. Менеджери старшої ланки були обрані тому, що вони мали сформувати міцну базу для роботи відділу, а хлопців обрали тому, що відділ планування задумувався як довгостроковий проект, на що дівчата, як вважав директор, не годилися. Він обґрунтовував це тим, що обсяг та інтенсивність роботи у новому відділі робили неможливим баланс між роботою та особистим життям, особливо в тому випадку, коли мова йшла про заміжжя чи виховання дітей, а отже, співробітники-жінки апріорі не могли гарантувати довготривалу самовіддачу. Директор також не бачив сенсу в тому, щоб покращувати умови роботи для жіночої частини колективу. Він був твердо переконаний в тому, що краще інвестувати час і кошти у розвиток тих співробітників, які можуть витримати напружений робочий графік, аніж полегшувати роботу тим, кому важко з нею справлятися. Саме через це Кім Джійон і Кан Хесу постійно доручали найскладніших клієнтів — не тому, що їм більше довіряли, а тому що директор наказував не переобтяжувати зайвий раз більш перспективних, на його погляд, працівників-чоловіків.
Кім Джійон здавалося, що вона вперто намагається знайти вихід з лабіринту без виходу. Рідні підбадьорювали, казали йти до кінця, а якщо треба — йти напролом, але Джійон розуміла, що це — бізнес, головна ціль якого — заробляти гроші, а отже критикувати директора за те, що той намагається отримати максимальну вигоду з мінімальними витратами просто безглуздя. Та хіба правильно віддавати перевагу хоча й моментальному, але короткостроковому прибутку? На що перетвориться світ, у якому керуються лише матеріальною вигодою? І чи будуть щасливими ті, хто житиме в такому світі?
Мало того, Джійон дізналася, що її співробітникам-чоловікам пропонували вищу зарплату ще з моменту співбесіди. Після всього того, що вона почула того вечора, ця новина не справила на неї такого шокуючого враження. Кім Джійон глибоко розчарувалася і подумала, що вже не зможе довіряти начальству і працювати з такою ж віддачею, як і раніше. Та уже наступного ранку, коли вона встала, а у крові не залишилось ні краплі алкоголю, Джійон зібралася на роботу, ніби нічого й не сталося. На роботі вона, як завжди, старанно виконувала доручені начальством завдання. Єдине, що змінилося — Джійон тепер не відчувала того піднесення, що було раніше, і довіри до старших співробітників теж як і не було.
Серед країн Організації економічного співробітництва і розвитку Південна Корея є країною з найвищим показником різниці у зарплатах чоловіків та жінок. Згідно з даними за 2014 рік, середньостатистичний показник розриву в заробітній платні у країнах ОЕСР становить близько 16%, але у Кореї цей показник сягає 37%[26]. Крім того, згідно з результатами опитування для визначення індексу «скляної стелі», проведеного журналістами англійського журналу «The Economist», Корея посіла останнє місце і отримала статус країни, у якій жінкам працювати найскладніше[27].
2012 — 2015
Перша зустріч батьків Кім Джійон та Джон Дехьона відбулася в одному з корейських ресторанів на Каннамі, неподалік автовокзалу. Після обміну декількома ввічливими фразами: «Приємно познайомитися», «Ви, мабуть, втомилися, добираючись сюди», за столом запанувала мовчанка. Раптом Мама Дехьона почала нахвалювати Кім Джійон, при тому, що за весь період їхнього знайомства бачила її всього лише двічі. «Ваша донька така чемна, люб’язна і турботлива. Уявляєте, вона запам’ятала, що я не п’ю кави, і на наступну нашу зустріч привезла трав’яний чай, а коли ми говорили по телефону, одразу помітила, що мій голос звучить застуджено», — казала вона. Насправді, чай Джійон купила за рекомендацією консультанта в магазині, просто назвавши свій бюджет на подарунок, а про застуду згадала, бо тоді був сезон грипу, а не тому, що помітила, що голос мами Дехьона звучить якось по-іншому. Той факт, що її дії, яким вона не надала особливої ваги, можуть трактуватися багатьма способами, змусив її насторожитись. Мама Джійон, усміхаючись від радості за те, що майбутня сваха так добре відгукується про її доньку, сказала:
27
«Найкращі — і найгірші — країни для жінок, що працюють». The Economist, березень 2016 р. https://www.economist.com/graphic-detail/2016/03/03/the-best-and-worst-places-to-be-a-working-woman