Можна було б подумати, що такі стереотипні погляди у той час були властиві тільки старшому поколінню. Але навіть молодь могла собі дозволити ляпнути щось на зразок: «Ми так засмутилися, що у нас народилась донька, але коли виявилося, що другим у нас таки буде хлопчик — у нас ніби від душі відлягло. І рідним ми нарешті змогли сказати з гордістю, що у нас буде син! Як ми святкували цю новину! Накупили собі все найдорожче і найсмачніше!» Джійон хотілося похвалитися, що вона й без сина ходить з гордо піднятою головою і дозволяє собі все, що хочеться з’їсти і що ці речі ніяким чином не залежать від статі дитини, та боялася, що такі слова будуть сприйняті як вияв заздрощів.
Що ближче насувалася попередня дата пологів, то більше Кім Джійон роздумувала над тим, що їй робити — взяти відпустку тільки на період пологів і реабілітації? Чи взяти повноцінну декретну відпустку? А може, взагалі звільнитися? Найоптимальнішим здавався варіант з повноцінним декретом — звільнитися вона завжди встигне, а за час декрету вони зможуть придумати щось. Таке рішення було найкращим для Джійон, але найгіршим — для її колег.
Джон Дехьон та Кім Джійон дуже довго обговорювали це питання. Вони виписали на папері у три колонки можливі варіанти: вихід на роботу одразу після пологів, вихід на роботу через рік після пологів, звільнення з роботи. Під кожним з варіантів вони прописали деталі: хто буде дивитися за дитиною, скільки це коштуватиме, всі плюси і мінуси цього варіанта. Зрештою, стало ясно, що якщо вони обоє працюватимуть, потрібно буде відправити дитину в Пусан до батьків Дехьона або ж найняти няню з проживанням.
Варіант з Пусаном одразу відпадав. Хоча батьки Дехьона запевняли, що з радістю візьмуть на себе відповідальність за виховання внучки, вони були вже немолодими, тим більше, що матері Дехьона недавно зробили операцію на спині. Няня з проживанням також здавалась сумнівним варіантом — це б означало, що абсолютно чужа людина не просто дивитиметься за їхньою донькою, а постійно перебуватиме поряд з ними, стаючи невід’ємною частиною їхнього життя. Зважаючи на те, як складно буває знайти людину, яка б відповідально ставилася до виховання дитини, скільки часу у них займе те, щоб знайти людину, з якою їм буде комфортно жити? Якщо й знайдуть когось, це буде коштувати цілу купу грошей. А скільки їм доведеться жити з цією людиною? Як зрозуміти, з якого віку дитина може самостійно ходити в школу і на гуртки, готувати собі їжу? До того моменту вони явно не раз переживатимуть ситуації, які змусять їх задуматись над тим, які вони погані батьки. Врешті-решт зійшлись на тому, що комусь із них треба покинути роботу, і цією людиною, звісно, стала Кім Джійон. Робота Дехьона була більш стабільною, і зарплата його була більшою. Як-не-як традиційно ролі у суспільстві розподілялися саме таким чином: чоловік заробляє гроші, а жінка — виховує дітей і веде господарство.
Таке рішення було логічним і передбачуваним, однак Джійон була засмучена. Джон Дехьон заспокійливо поплескав дружину по плечу:
— Коли наш малюк трохи підросте, ми обов’язково наймемо няню і в садочок віддамо. А ти в той час зможеш підівчитися, підшукати іншу роботу. Це твій шанс знайти щось нове! Я обов’язково допоможу всім, чим зможу.
Хоч Кім Джійон розуміла, що Дехьон говорить від щирого серця, вона не змогла стримати роздратування і зі злістю мовила:
— Допоможеш? Серйозно? Він буде «допомагати» мені по господарству, ха! «Допомагатиме» з вихованням дитини. І навіть «допомагатиме» з пошуком нової роботи! А чий це будинок? Хіба не твій? А дитина? Не твоя? А зарплату, яку я отримуватиму на новій роботі, що, тільки я тратитиму? Чому ти постійно говориш так, ніби робиш мені послугу? Так, ніби всі ці речі не мають до тебе ніякого стосунку?
Викричавшись, Кім Джійон відчула сором за те, що вона так накинулась на Дехьона після того, як вони, здавалося, уже все обговорили і прийняли спільне рішення. Вона вибачилася перед своїм остовпілим від такого палкого виступу чоловіком, на що Дехьон відповів, що все в порядку, і він не ображається.
Кім Джійон не плакала, коли повідомляла директору про те, що йде. Не плакала, коли її начальниця Кім Иншіль сказала, що дуже надіється на те, що у них іще буде можливість попрацювати разом. Не плакала, поки помалу забирала з офісу додому свої речі. Не плакала на прощальній вечірці і в останній робочий день. У свій перший день у ролі безробітної вона прокинулась зранку, підігріла для Дехьона стакан молока, провела чоловіка на роботу і повернулася у ліжко, де проспала до дев’ятої ранку. Прокинувшись, Джійон почала планувати свій день: «Треба буде перекусити тостом по дорозі до метро. А на обід заскочу у «Чонджу» і візьму собі супчик із соєвих бобів. О, може, в кіно піти? Якщо вдасться сьогодні все швидко зробити. Треба не забути зайти в банк, щоб зняти депозит». Лише в цей момент, коли безтурботно складала плани на день, до Джійон нарешті дійшло, що все, їй вже не потрібно ходити на роботу. Тепер її життя уже не буде таким, як колись, і їй треба до цього звикати. Лише в цей момент Джійон розплакалася.