Дитя побачило світ о четвертій ранку. Дівчинка була такою милою і красивою, що Джійон розридалася ще сильніше, ніж до того під час пологів від болю. Та, як виявилося, маленька новонароджена красуня мала сили кричати день і ніч, якщо її не брали на руки, тому Джійон мусила робити домашні справи, ходити в туалет і спати, тримаючи донечку в руках. Годувати дитину потрібно було що дві години, тому спати довше ніж дві години поспіль Джійон не могла. Незважаючи на це все, молода мама ще більш старанно, ніж раніше, прибирала квартиру, прала дитячий одяг та білизну, готувала собі їсти «із запасом», щоб завжди було достатньо молока для дитини, і багато плакала. Либонь, ще ніколи в житті вона стільки не плакала.
Після пологів у Джійон не припинялися постійні болі в тілі. Найбільше її турбувало зап’ястя — від болю Джійон геть не могла ним рухати. Тому в суботу Джійон залишила доньку з чоловіком і пішла в ортопедичну клініку неподалік від їхнього дому, де вона вже колись давно лікувала вивих щиколотки. Літній лікар повідомив їй, що проблема в запаленні, але, на щастя, все не так серйозно. Він спитав, чи Джійон не займається роботою, яка вимагає активного задіювання зап’ясть, на що та лиш встигла сказати, що насправді вона лиш недавно стала мамою, як лікар одразу ж закивав, мовляв, все ясно:
— Ну так, ну так, після пологів зазвичай спостерігається ослаблення суглобів. Я так розумію, дитина ще на грудному вигодовуванні, тому виписати ліки я вам не можу. Чи підійде вам варіант з фізіотерапією?
Кім Джійон мовчки похитала головою.
— Якщо на фізіотерапію приходити не можете, є лише один спосіб — повний спокій. Ви повинні забезпечити зап’ястям час на відновлення, — сказав лікар.
— Я не можу, мені потрібно дивитися за дитиною, прати речі, прибирати... — тихо відповіла Джійон, на що літній ортопед розсміявся.
— Ха-ха, колись жінки прали на пральних дошках у холодних ріках, розпалювали вогонь, щоб прокип’ятити дитячі пелюшки, замітали та мили підлогу, зігнувшись у три погибелі. А тепер? У вас є пральні машинки і порохотяги — що ще вам потрібно? Не розумію, на що жалітися сучасним жінкам.
Джійон хотілося йому відповісти, що брудний одяг не залізає самостійно в пральну машинку, не засипає себе пральним порошком, а опісля не вилізає звідти, щоб розвіситись на сушці; що порохотяг не миє підлогу вологою ганчіркою, не пере і не сушить цю ганчірку. Джійон хотілося його спитати, чи він сам хоча б раз у житті користувався пралкою чи порохотягом?
Лікар переглянув попередні медичні записи Кім Джійон і сказав, що випише їй ліки, які можна приймати на грудному вигодовуванні. Усі ці дії супроводжувалися лише декількома клацаннями комп’ютерної мишки, і Джійон подумала: «А колись лікарям потрібно було довго ритися у архіві, щоб знайти медичну карточку пацієнта, і всі рецепти на ліки вони виписували від руки. На що їм тепер жалітися з комп’ютерами? Офісні працівники теж колись мали бігати туди-сюди з паперовими документами та звітами за начальниками, щоб отримати гроші чи підпис — з комп’ютерами і їм, значить, немає на що жалітися. І фермерам тепер не потрібно сіяти та збирати весь урожай вручну — у них теж, виходить, не робота, а мрія?» Звісно, що ніхто б не додумався так сказати. У всіх галузях віталися технічні відкриття, завдяки яким вдавалося зменшити кількість фізичних зусиль, що докладаються до роботи, та коли діло доходило до роботи по дому, критерії враз мінялися — чомусь використання домашньої техніки, яка полегшувала життя домогосподаркам, часто засуджувалося суспільством. Ставши такою ж домогосподаркою, Кім Джійон чітко відчула, якими поляризованими були думки людей про домашню роботу. Одні асоціювали її з неробством, а інші казали, що це «робота, від якої безпосередньо залежить благополуччя людини», але навіть ці люди не задумувались над тим, щоб оцінити роботу домогосподарок у відповідному грошовому еквіваленті. Мабуть, усі боялися це робити, адже якщо оцінити таку роботу, повинен бути той, хто її оплатить. А хто буде платити жінкам, які присвячують своє життя веденню домашнього господарства?
Мама Джійон не могла допомагати доньці через те, що була занадто зайнята роботою в ресторанчику. Бізнес йшов важче, ніж колись, бо у районі відкрилося багато різноманітних ресторанчиків. Батькам довелось скоротити кількість працівників, щоб зекономити на зарплатах, через що мати Джійон повинна була працювати більше. На щастя, їм все ж вдавалося заробляти достатньо, щоб забезпечувати себе і сина, який ще навчався. Час від часу мама приносила Кім Джійон каші з їхнього ресторану.