Джівон спала так міцно, що у неї з привідкритого рота текла слина. Кім Джійон уперше за тривалий час могла справді насолодитися кавою, сидячи у парку. На сусідній лавці відпочивали декілька офісних працівників віком 30+ і пили каву з тої ж кав’ярні, що й Джійон. Хоча Джійон знала, які вони вимотані та втомлені роботою, вона не могла перестати поглядати на них із заздрістю в очах. Один із чоловіків раптом зиркнув на неї і щось тихо сказав своїм колегам. Джійон не могла розчути все, але деякі фрагменти їхньої бесіди таки долинули до її вух. Я б теж хотів жити за рахунок чоловіка... тинятися без діла, попиваючи каву... везе паразиткам... запам’ятайте, хлопці, я нізащо не женюсь на кореянці.
Джійон, обливши собі руки гарячою кавою, стрімко вибігла із парку разом із дитям у візку. Джівон прокинулася і заплакала, але Джійон навіть не помітила цього і далі йшла за візочком. Решту дня Кім Джійон ніяк не могла оговтатися. Вона нагодувала доньку супом, забувши його розігріти, забула одягнути Джівон підгузок, перевдягаючи її, через що мусила знову повністю перевдягати в певний момент, забула вчасно розвісити випраний одяг, через що той зім’явся. Коли Дехьон повернувся з ділової вечері, було уже за північ. Він приніс цілий пакет пиріжків у формі золотих рибок з начинкою із червоних бобів. У цей момент Кім Джійон зрозуміла, що вона пропустила і обід, і вечерю. Коли вона сказала чоловіку, що весь день не їла, той спитав, що сталося.
— Мене сьогодні назвали паразиткою.
Дехьон глибоко видихнув і відповів:
— І ти через це розпереживалася, сонце? Та ці коментарі в інтернетах пишуть придуркуваті підлітки. Зустрілися б ви наживо, вони б не посміли і заїкнутися. Ніхто так про тебе не думає.
— Ні, Дехьон, я чула це сьогодні на власні вуха. Я сиділа в парку, що поряд з нашим домом, і групка офісних працівників, років тридцяти, назвали мене паразиткою.
Джійон розповіла чоловіку, що з нею сталося. У той момент вона була розгублена і присоромлена, тому все, чого вона хотіла — це якомога швидше забратися з парку, але тепер, переказуючи все заново, її охопила злість, від якої аж затряслися руки і розчервонілося обличчя:
— Та кава коштувала всього лише півтори тисячі вон. Вони пили ту ж каву, тому вони не могли не знати її вартості. От скажи мені, невже я не маю права випити кави за півтори тисячі вон? Та й узагалі, яка різниця, навіть якщо ця кава коштувала б не півтори тисячі, а 15 мільйонів вон, яка їм різниця, як і на що я трачу гроші свого чоловіка? Це наша сімейна справа! Я ж не вкрала ці гроші у тебе. Я, помираючи від болю, народила нашу дитину, я пожертвувала своє життя, роботу, мрії — усе! — заради нашої сім’ї, заради того, щоб виховувати нашу дитину, і що тепер? Тепер я — паразитка? Як мені далі з цим жити...
Джон Дехьон лагідно обійняв дружину за плечі. Він не знав, що сказати, як розрадити кохану, тому тільки те й робив, що гладив її по спині й примовляв: «Це не так, ти не паразитка, не думай так».
Кім Джійон почала час від часу перетворюватися в інших людей. Хтось із них і досі жив, хтось уже давно помер, але усі вони без винятку були жінками, яких вона колись знала. Це не було схоже на жарт. Джійон абсолютно точно, до найдрібніших деталей, ставала цими людьми — цілком і повністю.
2016 рік
Це був опис життя пацієнтки Кім Джійон, записаний зі слів самої Кім Джійон та її чоловіка, Джон Дехьона. Пацієнтка приходить на терапевтичні сеанси тривалістю 45 хвилин двічі на тиждень. Терапія показує добрі результати, але симптоматика поки не пройшла остаточно. З метою боротьби з депресивними настроями, тривожністю та безсонням, пацієнтці були прописані антидепресанти та снодійне.
Коли я вперше почув перелік симптомів пацієнтки від її чоловіка Дехьона, я запідозрив, що у Кім Джійон типовий дисоціативний розлад особистості, але в процесі наших зустрічей з пацієнткою я дійшов висновку, що симптоми все ж спричинені ускладненнями післяпологової депресії. Проблемою стало те, що чим довше я консультував пацієнтку, тим більше сумнівів виникало і щодо останнього діагнозу. Кім Джійон не виявляла скепсису на наших сеансах і не була налаштована вороже. Вона ніколи не жалілася, не скаржилася на несправедливість і не мала ознак впливу дитячих травм. Пацієнтка не схильна ділитися переживаннями з власної ініціативи, та без проблем йде на контакт і розказує навіть найглибші почуття та думки, з усіма деталями, логічно та послідовно, якщо її до цього підштовхнути. Завдяки епізодам, які Кім Джійон вибирала для того, щоб поділитися на терапії, я змушений був ще раз переглянути поставлений діагноз. Мій діагноз не був помилковим, ні — я усвідомив, що існують речі, які я ніколи не враховував у своїй практиці.