Приблизно тоді ж уряд Кореї розпочав програму з контролю народжуваності під назвою «Планування сім’ї». Проведення абортів за медичними показаннями було дозволено в Кореї ще років 10 тому, і «у вас буде дівчинка» на той час прирівнювалось до таких медичних причин, з яких лікарі, на прохання батьків, могли відправляти жінок на аборт[6]. Це тривало протягом 1980-х років і призвело до значного порушення гендерного балансу на початку 90-х років. Особливо це було помітно по багатодітних сім’ях — статистика показувала, що кількість сімей, у яких третьою дитиною був хлопчик, удвічі перевищувала кількість тих сімей, де третьою народжували дівчинку[7].
Мати Джійон сама пішла у клініку, щоби «стерти» сестру Джійон. Це був не її вибір, але відповідальність за нього вона взяла на себе, а поряд не було нікого, щоб втішити та підтримати її. Вона голосно плакала від болю — фізичного та морального, виючи, ніби тварина, дитинча якої щойно убив хижак. І лише старенька лікар-гінеколог, тримаючи за руку маму Джійон, сказала, що їй дуже шкода. Можливо, саме завдяки цим словам матері Джійон вдалося тоді не зійти з розуму.
Через декілька років мама Джійон знову завагітніла і благополучно народила хлопчика. Це і був молодший на п’ять років брат Джійон.
Батько Джійон працював держслужбовцем, тому, на відміну від більшості корейців того часу, не переживав за ймовірне звільнення чи невиплату зарплати. Та все ж його зарплати не вистачало на сім’ю із шести людей. Особливо це відчувалось з трьома дітьми у крихітному двокімнатному особнячку — діти підростали, а місця ставало все менше. Мати Джійон мріяла про переїзд у простору квартиру, де могли б мати свою окрему кімнату доньки, які весь цей час жили в одній кімнаті з бабусею.
У матері Джійон не було постійної роботи, як у батька. Незважаючи на те, що на її плечах і так лежало виховання дітей, догляд за свекрухою та домашні справи, вона безупинно шукала хоч якусь роботу. Так жили практично всі матері у сім’ях такого ж достатку. У той час з’явилось безліч способів підробітку для домогосподарок, їх навіть стали називати по-особливому — додаючи до назви слово «аджумма», що означало «жіночка», «жінка середнього віку». Страхування-аджумма, йогурт-аджумма, косметика-аджумма — на такі вакансії жінок зазвичай наймали неофіційно, тому компанії не несли відповідальності за будь-які проблеми чи травми, що виникали під час роботи[8].
Оскільки мама Джійон повинна була пильнувати за трьома дітьми, вона обирала варіанти, які давали змогу їй працювати вдома. Це були різноманітні підробітки «на стороні»: обрізання з одягу ниток, що стирчать; збирання коробок; заклеювання конвертів; чищення часнику; скручування утеплювача для вікон... Цим підробіткам, здавалось, немає кінця-краю. Маленька Джійон завжди допомагала мамі — вона збирала зайві залишки після роботи або рахувала кількість зробленого.
Найважчим із підробітків було скручування самоклеючого утеплювача для вікон. Це були вузькі довгі губкові смужки, з однієї сторони покриті клейкою основою, щоб їх можна було прикріплювати на рами дверей та вікон. Їх у величезних мішках привозили до їхнього дому на вантажівці, а мати Джійон повинна була складати по дві смужки, скручувати у тугий рулон і запаковувати їх у пластиковий пакет. Мати фіксувала смужки між великим і вказівним пальцями лівої руки та скручувала їх правою, але в процесі скручування папір, що захищав клейку основу, раз за разом різав м’яку шкіру між пальцями. Навіть дві пари захисних рукавиць не могли захистити мамині руки, тому вони постійно кровоточили. Та незважаючи на це і на те, що матеріали займали купу місця у маленькій квартирі, на сміття, що залишалося від утеплювачів, на сморід губки та клею, від яких боліла голова, мати ніяк не могла відмовитися від цього підробітку. За нього платили більше, ніж за іншу роботу, тому вона працювала, беручи ще більший обсяг роботи і працюючи все довше.
Мати продовжувала скручувати утеплювач навіть тоді, коли батько приходив з роботи. Инйон та Джійон, прийшовши зі школи, сідали поряд з матір’ю, робили домашнє завдання, гралися, іноді допомагали їй, а молодший брат у той час грався зі шматочками губки та поліетиленовими упаковками. У дні, коли роботи було особливо багато, вони навіть не сідали за стіл, а вечеряли просто там, де мама працювала, відсунувши убік смужки та упаковки. Якось, коли тато затримався на роботі допізна, він побачив, як діти граються в купі утеплювачів і вперше почав докоряти своїй дружині:
— Подивись, скільки пилюки від цих утеплювачів, а як від них смердить! Невже тобі справді так треба працювати тут, при дітях?
6
Пак Джехон, Кім Хйондже. Сімейна статистика, Матхі, с. 57-58. «У чому причина жінконенависництва?», журнал «ShisaIn», випуск № 417. (2015).