У якийсь момент цей сусід по парті почав зачіпати Джійон не лише словами. Коли він сідав за парту, ставав у чергу чи порпався у своєму рюкзаку, він ніби ненароком штовхав її. Проходячи біля Джійон у коридорі, він зумисне підходив ближче, боляче бив її по руці і тікав. Він також позичав у неї гумки, олівці та лінійки, але ніколи не повертав їх. Коли Джійон просила повернути її речі, він кидав їх на підлогу, сідав на них або говорив, що взагалі нічого не позичав. Якось вони посварилися через це просто посеред уроку, за що обоє були покарані. Коли Джійон врешті перестала позичати свої речі сусіду, він почав висміювати її одяг та помилки, які вона робила, перекривляти, ховати її ранець чи сумку для змінного взуття так, щоб Джійон не могла їх знайти.
Якось на початку літа, коли Джійон було особливо спекотно, вона зняла капці і поставила спітнілі ноги на нижню перекладину парти. Раптом її сусід витягнув ногу і щосили копнув один з капців. Той, пролетівши по проходу, зупинився аж біля учительського столу. Весь клас засміявся, а вчителька розчервонілася і розгнівано спитала:
— Чий це капець?
Джійон мовчала. По-перше, їй було просто страшно, а по-друге, хоч капець і належав їй, вона очікувала, що сусід зізнається у тому, що це його рук, чи то пак, ніг, справа. Проте сусід, похиливши голову, мовчав.
— Ну, я чекаю. Ніхто не зізнається? Чи ви чекаєте, щоб я особисто перевірила, у кого не вистачає пари? — не вгавала учителька.
Джійон штовхнула ліктем сусіда, прошепотівши йому: «Це ж ти зробив!» На що той відповів, ще нижче схиляючи голову: «Але ж капець твій!» Коли вчителька вкотре стукнула по столу, Джійон не знайшла іншої ради, як підняти руку. Вчителька викликала її до дошки і добряче насварила, назвавши Джійон боягузливою брехункою за те, що та так довго не признавалася, чим забрала у своїх однокласників дорогоцінний час уроку. Джійон розплакалась і не могла пояснити, що це не її провина. І тут раптом хтось тихеньким голосом сказав:
— Це зробила не Джійон, — сказала дівчинка, яка сиділа у сусідньому ряді позаду Джійон. — Це її капець, але це зробила не вона. Я бачила, як це сталось.
— Ти про що? Хто ж тоді це зробив? — спантеличено спитала учителька.
Дівчинка теж розгубилася і лиш мовчки глянула на винуватця. Учителька та інші учні прослідкували за її поглядом, і тільки відчувши, як погляди всього класу зупинились на ньому, сусід Джійон зізнався у скоєному. Учителька почервоніла ще більше і почала сварити тепер його. Цього разу кричала вона вдвічі довше та вдвічі голосніше.
— Ти уже давно зачіпаєш Джійон, чи не так? Я давно за тобою стежу. Сьогодні вдома на листочку напиши все, чим ти провинився перед Джійон. Навіть не думай щось пропустити, я про все дізнаюсь. Сядеш писати це зі своєю мамою, і хай вона розпишеться наприкінці! А цей лист завтра принесеш мені.
У той день сусід Джійон покидав клас, похиливши голову та плечі, та примовляючи, що мама його приб’є, а вчителька попросила Джійон затриматися після уроків.
Джійон розпереживалася, що вчителька знову її сваритиме, але, на її подив, та сіла поряд і вибачилася. І сказала, що їй дуже шкода, що вона, не розібравшись у ситуації, почала кричати на Джійон, адже тоді була впевнена: так невдало пожартував саме той, кому цей капець належав. Що це був необачний вчинок з її боку і що надалі вона буде обережнішою. Поки вчителька вибачалася, напруга поступово покидала Джійон, і вона знову розревілася. Вчителька спитала, чи у Джійон є якісь запитання або прохання, на що та відповіла, схлипуючи:
— Відсадіть його, будь ласка... І, будь ласочка, зробіть так, щоб він уже ніколи не сидів зі мною за однією партою.
Учителька погладила Джійон по плечу:
— Джійон, я уже давно помітила дещо, про що ти, здається, не здогадуєшся. Ти йому дуже подобаєшся.
Те, що Джійон щойно почула, здавалось таким безглуздим, що вона аж перестала плакати:
— Та ви що, він мене ненавидить. Ви ж самі сказали, що бачили, як він постійно мене ображає.
Учителька розсміялася:
— Хлопці завжди найбільше дражнять тих дівчат, які їм подобаються. Ти не поспішай міняти сусіда по парті через те, що сталося сьогодні. Давай я з ним поговорю, і, можливо, вам вдасться знайти спільну мову.
«Я йому подобаюсь? Те, що він мене постійно дражнить, означає, що я йому подобаюсь?» Джійон здавалось, що вона вже геть нічого не розуміє. Усі ті ситуації, коли її діставав сусід по парті, промайнули у неї перед очима, і вона не могла повірити словам вчительки. Якщо тобі хтось подобається, ти, навпаки, маєш поводитися з ним більш ніжно та ласкаво! Це правило працює і для друзів, і для членів сім’ї, і навіть для домашніх тваринок. Навіть восьмирічна Джійон це розуміла. А через зачіпання сусіда її шкільне життя стало просто нестерпним. Мало того, що весь цей час її постійно дражнили та ображали, так ще й тепер вона виглядала недружелюбною дитиною, яка не хоче розуміти свого друга. Джійон лиш похитала головою: