Выбрать главу

— Ти йому розказав про свій Пошук? — трохи ревниво поцікавився Кім. Він волів би власними розмовами впливати на Ламу, а не хитрощами Гарі-бабу.

— Аякже. Я розповів йому про свій сон і про те, як набув заслуги, посприявши твоєму навчанню мудрості.

— Ти йому казав, що я сагиб?

— А нащо? Я ж тобі казав багато разів, що ми — просто дві душі у пошуках визволення. Він сказав, і тут якраз до речі, що Річка Зцілення постане саме так, як мені снилося — якщо буде треба, вона вирине у мене з-під ніг. Бач, я знайшов Шлях, який звільнить мене від Колеса, то хіба мені треба перейматися шляхами між простих полів на землі, котрі суть ілюзія? Це не має сенсу. У мене є мої сни, які повторюються щоночі, у мене є джатака, і в мене є ти, Друже Усього Світу. У твоєму гороскопі було сказано — а я про це не забув — що Червоний Бик на зеленому полі приведе тебе до почесті. Хто, як не я, бачив, що здійснилося це пророцтво? Авжеж, я був інструментом тому. А ти мені знайдеш мою Річку і станеш інструментом навзаєм. Пошук досягне мети!

Він звернув своє жовте, як слонова кістка, лице, спокійне та незворушне, у напрямку Гір, які його вабили, і довга його тінь стелилася далеко вперед по дорожній пилюці.

Розділ 13

Хто прагне моря? — безмірний підйом і виснажливий скид — трепет, затримка і поверт, коли враз виринає бушприт — рівні пасатні вали, що ховають сапфір поміж збрижених брил — і на рифи спрямований шквал, і на клівері грім з-під вітрил — море дивує щораз, і щораз найнезмінніше з див: море — разом — ярість і мир… Саме так — не інак, саме так — не інак, прагнуть горяни гір!
(Море і гори)[176]

«Хто йде до гір — той іде до своєї матері».

Вони перетнули хребет Сівалік і напівтропічний Дун, залишили позаду Масурі і прямували на північ вузькими гірськими дорогами. День за днем вони глибше проникали у скелясте громаддя, і день за днем Кім спостерігав, як до Лами повертається сила дужого чоловіка. Серед терас Дуна він спирався на хлопцеве плече, готовий будь-коли перепочити при дорозі. На початку підйому до Масурі, біля підніжжя, він підібрався, наче старий мисливець, побачивши добре знайомий берег, і замість того, щоб змучено похилитися, міцніше обгорнувся полами одягу, вдихнув обома легенями діамантового повітря і рушив так, як ходять лиш горяни. Кім, народжений і виплеканий на рівнині, зачудовано пітнів і хекав слідом.

— Це моя країна, — мовив Лама. — Порівняно з Сач-дзеном ці місця пласкіші, ніж рисове поле.

І рівними, сягнистими кроками розмірено йшов угору. Під час крутого спуску на три тисячі футів він далеко випередив Кіма, в якого боліла постійно відтягнута назад спина, а великий палець на нозі був майже перерізаний трав’яною зав’язкою сандалії. По плямистому затінку великих деодарових лісів, по дібровах, пухнастих і перистих від папороті, між беріз, падубів, рододендронів і сосен, вгору по голих гірських схилах, ковзких від випаленої сонцем трави, і назад до прохолоди лісів, аж поки дуби не поступалися місцем бамбуку і пальмам долин, Лама крокував розмірено і невтомно.

У сутінках, озираючись на залишені позаду високі гірські хребти і неясну лінію вузенької дороги, якою вони прийшли, він сягнистим гострим зором горянина окреслював переходи на завтра, або, затримавшись на перешийку якогось високого перевалу з краєвидом на Спіті або Кулу, жагуче простягав руки назустріч сніговим вершинам на обрії. На світанку вони спалахували червоним розмаєм на густо-синьому тлі, коли Кедарнатх і Бадрінатх[177] — царі тих диких країв — приймали перші сонячні промені. Упродовж дня вони лежали під сонцем, мов розтоплене срібло, а надвечір знову вбирали свої коштовності. Спершу вони помірно дихали на мандрівників вітерцями, які так приємно відчути, сповзаючи по черговому кам’яному боці, але за кілька днів, на висоті дев’ять-десять тисяч футів, вітерці почали кусатися, тож Кім ласкаво дозволив горянам із одного села набути заслуги, подарувавши йому цупкий теплий плащ. Лама був дещо здивований, що хтось може заперечувати проти вітрів, які, мов гострим лезом, стинали роки з його пліч.

— Це всього лише нижня частина гір, чело. Ми не відчуємо холоду, доки не піднімемося у справжні Гори.

— Повітря і вода тут добрі, і люди досить благочестиві, але їжа дуже погана, — бурчав Кім, — і ми мчимо, як божевільні… або як англійці. Та ще й нічна холоднеча…

вернуться

176

«Хто прагне моря?» — друга строфа вірша Кіплінґа «Море і гори». Переклад Оксани Самари.

вернуться

177

Кедарнатх і Бадрінатх — священні в індусів місця. Перше — гірський пік на 22 тисячі футів заввишки, друге — гора біля річки Алакнанди, півтори тисяч футів заввишки.