Кім, відгороджуючи Ламу від збуджених людей і схарапуджених тварин, прокрався уздовж аркад на дальній, найближчий до вокзалу, кінець двору, де зупинявся торговець кіньми Магбуб Алі, коли він приїжджав з тієї таємничої країни, що лежить за Північними перевалами.
Кім за своє коротке життя, особливо за проміжок між десятим і тринадцятим роками, мав багато справ із Магбубом, і рослявий огрядний афганець із фарбованою в червоне бородою (він був немолодий і не хотів, щоби бачили його сивину) знав ціну хлопчикові як носієві всяких таємниць. Траплялося, він доручав Кіму стежити за кимось, хто не мав жодного стосунку до коней: ходити за ним назирці увесь день і доповідати про всіх осіб, з якими той розмовляв. Увечері Кім звітував, а Магбуб слухав, не відповідаючи ні словом, ні рухом. Кім знав, що там плелися якісь інтриги, але найголовніше полягало в тому, щоб ні слова не говорити про це нікому, крім Магбуба, який пригощав його розкішними обідами, просто з вогню, принесеними для нього з корчми біля входу в караван-сарай, а один раз навіть видав йому вісім анн[32] грішми.
— Він тут, — вимовив Кім, ляскаючи по носі норовистого верблюда. — Гей, Магбубе Алі! — Він зупинився біля темної арки і прослизнув за спину приголомшеного Лами.
Гендляр лежав на парі шовкових килимових саков, розпустивши широкий вишитий бухарський пояс, і ліниво посмоктував величезний срібний кальян. Він трохи обернувся на вигук, але, побачивши високу безмовну фігуру, розсміявся.
— Аллах! Це Лама! Червоний Лама! Від Лагора до перевалів далеченько. Що ти тут робиш? — Лама машинально простягнув чашку для збору подаяння.
— Господнє прокляття на всіх невірних! — вимовив Магбуб. — Я не подаю вошивим тибетцям; іди й проси у моїх ідолян, які залишилися там, при верблюдах. Може, вони й оцінять твої благословення. Гей, конюхи, тут ваш земляк прийшов. Дізнайтеся, чи він голодний.
Голений, згорблений балті[33] при конях, що був сяким-таким буддистом, схилився перед духовною особою і низьким гортанним голосом запросив святого чоловіка присісти біля багаття, розведеного конюхами.
— Іди! — сказав Кім, злегенька підштовхнувши Ламу, і той пішов геть, залишивши Кіма біля входу до аркади.
— Іди! — вимовив і Магбуб Алі, знову беручись за свій кальян. — Біжи геть, маленький індусе. Господнє прокляття на всіх невірних! Проси у тих моїх слуг, які однієї з тобою віри.
— Магараджо, — заскиглив Кім індуїстське звернення, від душі глузуючи з нинішнього становища. — Батько мій помер… мати моя померла… шлунок мій порожній.
— Попроси в моїх слуг, які при конях, кажу тобі. Серед моєї челяді, напевно, знайдуться індуси.
— О Магбубе Алі, хіба ж я індус? — вигукнув Кім англійською. Купець не виказав подиву, але глипнув на хлопчика з-під кошлатих брів.
— Маленький Друже Всього Світу, — вимовив він, — що це значить?
— Нічого. Я тепер учень цього святого, і ми разом будемо здійснювати паломництво… У Бенарес, як він каже. Він геть божевільний, а мені набрид Лагор. Мені хочеться нової води і нового повітря.
— Але на кого ти працюєш? Навіщо прийшов до мене? — у купцевому голосі задзвеніла підозра.
— До кого ж мені ще йти? Грошей у мене немає. Недобре бути без грошей. Ти продаси офіцерам багато коней. Ці твої нові коні дуже гарні: я їх бачив. Дай мені рупію, Магбубе Алі, а коли я розбагатію, то дам тобі вексель і заплачу.
— Гм, — вимовив Магбуб Алі, швидко міркуючи. — Ти досі ні разу не збрехав мені. Поклич цього Ламу, а сам відійди убік, у тінь.