— Минуло, все минулося. Ти не знаєш?
— Я нічого не знаю, крім того, що не бачив тебе цілий мавпячий вік. А що знати?
— Дивно, що знання до тебе не дісталися, тоді як усі мої помисли тягнулися до тебе.
— Я не можу бачити обличчя, але голос твій — неначе гонг. Це тебе сагиба омолодила своїми частуваннями?
Він вдивлявся у сидячу постать зі схрещеними ногами, чорний силует, прокреслений на лимонному-жовтому тлі вечірнього сяєва. Так сидів кам’яний Бодгісатва, дивлячись на запатентовані автоматчині турнікети в Лагорському музеї.
Лама перебував у спокої. За винятком клацання зернят вервиці та ледь чутних віддалік кроків Магбуба, їх огортала м’яка, димчаста тиша індійського вечора.
— Послухай! Я приніс новини.
— Але давай…
Довга жовта рука змахом закликала до мовчання. Кім слухняно підгорнув ноги під поли одягу.
— Послухай мене! Я приніс новини! Пошук завершено. Тепер прийде винагорода… Отже, коли ми були у Горах, я живився твоєю силою, поки молодий пагін не похилився і мало не зламався. Коли ми зійшли з Гір, я турбувався про тебе і про ще деякі речі, що були мені на серці. Човен моєї душі втратив напрям, я не міг бачити Зв’язок Усіх Речей. Тож я залишив тебе повністю на ту доброчесну жінку. Я не їв їжі. Я не пив води. Але й тоді не бачив Шляху. Вони примушували мене їсти і кричали під моїми зачиненими дверима. Тож я перемістився у вибалок під деревом. Я не їв їжі. Я не пив води. Я сидів і медитував два дні і дві ночі, відсторонюючи свій розум, вдихаючи і видихаючи певним чином… На другу ніч — такою великою була моя винагорода — мудра душа вивільнилася з нерозумного тіла і вийшла на волю. Я ніколи такого не досягав, хоч і бував на порозі такого стану. Подумай, це ж чудо!
— Справді, чудо. Два дні і дві ночі без їжі! Де була сагиба? — ледь чутно сказав Кім.
— Так, моя душа вийшла на волю і, злетівши, як орел, побачила, що насправді немає ні Тішу-лами, ні будь-якої іншої живої душі. Як краплина притягується до води, так і моя душа наблизилася до Великої Душі, яка понад усім на світі. У ту мить, вознесений у спогляданні, я побачив увесь Гінд, від Цейлону у морі до Гір і моїх Кольорових Скель біля Сач-дзена; я побачив кожен табір і кожне село, аж до найменших, де ми хоч раз зупинялися. Я побачив їх усі водночас і в одному місці, бо вони були у Душі. Так я дізнався, що душа вийшла за межі ілюзії часу, і простору, й усіх речей. Так я дізнався, що вільний. Я бачив тебе, який лежав у ліжку, і я бачив тебе, який котився по схилу разом із язичником — водночас, в одному місці, у моїй душі, яка, кажу, наблизилася до Великої Душі. Також я бачив нерозумне тіло Тішу-лами, яке впало донизу, і знахаря з Дакки, який стояв поряд навколішки і кричав йому в вухо. Тоді моя душа залишилася на самоті, і я не бачив нічого, бо сам був усім, досягнувши Великої Душі. І я медитував на тисячі, тисячі років, безпристрасний, цілковито осягнувши Зв’язок Усіх Речей. А потім загукав голос: «Що трапиться з хлопчиком, якщо ти помреш?», і я здригнувся, і повернувся до себе з жалю за тобою, і я сказав: «Я повернуся до мого чели, щоб він не звернув зі Шляху». Через це моя душа, душа Тішу-лами відділила себе від Великої Душі, зі стремліннями, тугою, відразою і муками невимовними. Як ікринка від риби, як риба з води, як вода від хмарини, як хмарина з туману — так відпустилася, так відскочила, так відпливла, так випарувалася душа Тішу-лами від Великої Душі. Тоді голос закричав: «Річка! Пильнуй Річку!» — і я подивився донизу на весь світ, який був, як і тобі казав — увесь переді мною водночас і в одному місці — і побачив Річку Стріли біля своїх ніг. І в ту годину моїй душі заважало якесь зло, від якого я не повністю очистився, воно лежало мені на руках і обвивалося мені круг пояса, але я зірвав його з себе і кинувся, мов орел у польоті, в самісіньку Річку. Я відкидав один світ за іншим задля твого порятунку. Я побачив Річку переді мною — Річку Стріли — і її вода зімкнулася наді мною, і я побачив себе знову в тілі Тішу-лами, але вільним від гріха, а знахар із Дакки тримав мою голову над водою Річки. Це тут! За манговими деревами, отам — просто отам!
— Аллах милосердний! О, добре, що бабу був поряд! Ти дуже вимок?
— Хіба то суть? Я пам’ятаю, що знахар був зосереджений на тілі Тішу-лами. Він витяг його власноруч зі священної води, а тоді прийшов твій торговець кіньми з Півночі, з ношами і з людьми, і вони поклали тіло у ноші й принесли його до будинку сагиби.