— У одному Амрітсарі тисяч десять таких черниць. Іди назад, старий, а то по-їзд піде без тебе, — прокричав лихвар.
— Вистачило не лише на квиток, але і на трішки їжі, — повідомив Кім, стрибаючи на своє місце. — Тепер їж, святий чоловіче. Дивись! День наступає.
Золоті, рожеві, шафранові, червоні курилися ранкові тумани над пласкими зеленими рівнинами. Увесь багатий Пенджаб відкривався у полиску яскравого сонця. Лама злегка відхилявся назад від мерехтіння телеграфних стовпів.
— Велика швидкість цього потягу, — сказав лихвар із поблажливою усмішкою. — Ми від’їхали від Лагора далі, ніж ти встиг би пройти за два дні. Увечері приїдемо до Амбали.
— Але звідти ще далеко до Бенареса, — втомлено мовив Лама, жуючи запропоновані Кімом перепічки. Усі пасажири порозв’язували свої клунки і взялися снідати. Потім лихвар, хлібороб і солдат натоптали собі люльки і заповнили вагон задушливим, міцним димом; вони спльовували і кашляли з насолодою. Сикх і дружина хлібороба жували листя бетелю, Лама нюхав тютюн і перебирав вервицю, а Кім, схрестивши ноги, посміхався, радіючи приємному відчуттю повного шлунку.
— Які у вас у Бенаресі є річки? — несподівано запитав Лама, звертаючись до всього вагона загалом.
— У нас є Ганг, — відповів лихвар, коли підгигикування замовкло.
— А ще які?
— Які ж іще, крім Гангу?
— Ні, я мав на увазі таку собі Річку Зцілення.
— Це і є Ганг. Хто скупається в ньому, очиститься і піде до богів. Я тричі здійснював паломництво до Гангу, — він гордо оглянувся довкола.
— Тобі це на користь, — сухо сказав молодий сипай, і сміх мандрівників упав на лихваря.
— Очиститися… щоби повернутися до богів, — пробурмотів Лама, — і знову обертатися в круговороті життя, будучи, як і раніше, прив’язаним, до Колеса! — він роздратовано похитав головою. — Але, може, тут помилка. Хто ж спочатку створив Ганг?
— Боги. Якої ж ти віри? — запитав лихвар, збитий із пантелику.
— Я дотримуюся Закону, вседосконалого Закону. То, значить, боги сотворили Ганг? Що це були за боги?
Весь вагон у подиві дивився на нього. Ніхто не розумів, як це хтось може не знати про Ганг.
— Який… який в тебе бог? — запитав, нарешті, лихвар.
— Слухайте! — мовив Лама, перекладаючи вервицю з однієї руки в іншу. — Слухайте, бо я буду говорити про нього! Слухай, о народе гінді!
Він почав розповідати історію владики Будди мовою урду, але, захоплений своїми думками, перейшов на тибетську і став наводити монотонні тексти з однієї китайської книги про життя Будди. М’які, віротерпимі люди благоговійно дивилися на нього. Вся Індія кишить святими, які бурмочуть проповіді незнайомими мовами; фанатиками, ураженими й охопленими вогнем релігійного завзяття; мрійниками, базіками і ясновидцями. Так було від початку часів і так буде до кінця.
— Гм! — почав солдат із полку лудхіанських сикхів. — У Пірзай-Коталі поруч із нами стояв мусульманський полк і в ньому служив якийсь їхній жрець, — пригадується мені, він був наїк, — так от, коли на нього находило, то він пророкував. Але бог береже всіх божевільних. Начальство багато попускало цій людині.
Лама, згадавши, що перебуває в чужій країні, знову перейшов на урду.
— Послухайте розповідь про Стрілу, яку Владика наш випустив із лука, — сказав він. Це значно більше відповідало смакам присутніх, і вони з цікавістю вислухали його розповідь.
— А тепер, о народе гінді, я йду шукати цю Річку. Чи не можете ви вказати мені шлях, бо всі ми, і чоловіки, і жінки, живемо у злі?
— Ганг, тільки Ганг змиває гріхи, — прокотилося по всьому вагону.
— Однак у нас у Джаландгарі теж добрі боги, це вже ж так, — сказала дружина хлібороба, визираючи з вікна. — Дивіться, як вони благословили збіжжя.
— Обійти всі річки в Пенджабі — чимале діло, — промовив її чоловік. — Із мене вистачить і тієї річки, яка покриває моє поле хорошим намулом, і я дякую Бхумі, богині родючості, — він пересмикнув вузлуватим бронзовим плечем.
— Ти думаєш, наш Владика заходив аж так далеко на північ? — спитав Лама, звертаючись до Кіма.
— Можливо, — заспокійливо відповів Кім, випльовуючи на підлогу червоний сік бетелю.
— Останнім із великих людей, — авторитетно промовив сикх, — був Сікандар Джалкарн [Олександр Македонський]. Він вимостив вулиці Джаландгара і побудував велику водойму близько Амбали. Бруківка тримається аж до сьогодні, і водойма теж вціліла. Я ніколи не чув про твого бога.
— Відрости собі волосся і говори на пенджабі, — жартівливо звернувся молодий солдатик до Кіма, цитуючи північну приказку. — Цього достатньо, щоби стати сикхом.