— Як щодо артилерії, сер?
— Я пораджуся з Макліном.
— То, значить, війна?
— Ні, каральна експедиція. Коли тебе зобов’язують дії твого попередника…
— Але, можливо, С.25-й збрехав?
— Він підтверджує донесення іншої особи. По суті, вони ще шість місяців тому показали кігті. Але Девеніш стверджував, що є шанси на мир. Звичайно, вони скористалися цим, щоби зміцнити свої сили. Негайно надішліть ці телеграми — новий шифр, не старий — мій і Вортона[44]. Не думаю, що нам потрібно змушувати дам чекати на нас довше. Усе решту ми обговоримо за післяобідньою сигарою. Я не сумнівався, що так і буде. Це не війна, а каральна експедиція.
Коли кавалерист від’їхав, Кім пробрався до задньої половини будинку, де він, спираючись на свій лагорський досвід, сподівався отримати їжу та інформацію. Кухня кишіла збудженими кухарчуками, один з яких копнув його.
— Ай, — верескнув Кім, прикидаючись зарюмсаним, — я тільки прийшов помити тарілки, щоби мене за це нагодували.
— Вся Амбала сюди відрядилася за тим самим. Забирайся геть! Вони зараз суп їдять. Ти думаєш, що нам, слугам сагиба Крейтона, потрібна чужа допомога при великому обіді?
— А це дуже великий обід? — запитав Кім, косуючи на страви.
— Ще б пак! А головний гість не хто інший, як сам Джанго-лат-сагиб. [Головнокомандуючий].
— Хо! — видав Кім гортанний вигук подиву. Він довідався про все, що хотів, і, коли кухарчук відвернувся, пішов геть.
— І вся ця метушня, — сказав він собі, за своїм звичаєм думаючи мовою гінді, — відбувається через родовід якогось коня. Магбубові Алі треба було би повчитися брехати у мене. Кожного разу, як я передавав доручення, вони стосувалися жінок. Тепер — чоловіків. Тим краще. Високий чоловік сказав, що вони пошлють велику армію карати когось… кудись туди… Звістки підуть у Пінд і Пешавар. І гармати будуть. Треба мені було підповзти ближче. Новини важливі!
Повернувшись, він побачив, що молодший брат двоюрідної сестри хлібороба у всіх подробицях обговорює сімейну тяжбу разом із хліборобом, його дружиною та кількома приятелями, а Лама дрімає. Після вечері хтось передав йому кальян, і Кім відчував себе майже чоловіком, посмоктуючи гладенький чубук із кокосової шкаралупи; він висунув ноги назовні, під світло місяця, і час від часу тулив до розмови своїх п’ять копійок. Господарі були з ним надзвичайно люб’язні, бо дружина хлібороба розповіла їм, що йому привидівся Червоний Бик і що він, імовірно, зійшов з іншого світу. Крім того, Лама був предметом великої та побожної цікавості.
Пізніше зайшов домашній жрець, старий віротерпимий сарсатський брамін, і, само собою зрозуміло, завів богословський диспут із метою справити враження на все сімейство.
Звичайно, в питаннях віри всі тримали сторону жерця, але Лама був гостем і новою людиною. Його м’яка доброта, вражаючі китайські цитати, що лунали, як заклинання, викликали у присутніх захват, і в цій доброзичливій атмосфері він, розквітлий, як лотос Бодгісатви, взявся розповідати про своє життя у великих Сач-дзенських горах, життя, яке провадив до того моменту, коли, за його власними словами, «підвівся, щоби шукати просвітління».
Потім з’ясувалося, що в дні його мирського, суєтного життя він був майстром зі складання гороскопів, і домашній жрець попросив його описати свій метод. Кожен із них називав планети іменами, які інший зрозуміти не міг, і показував пальцем вгору на великі зірки, що пливли у мороці. Хазяйські діти без перешкод смикали Ламину вервицю, а сам Лама, зовсім забувши про звичай, який забороняє дивитися на жінок, розповідав про вічні сніги, про зсуви, завалені проходи, віддалені скелі, де люди знаходять сапфіри і бірюзу, і про ту чудесну дорогу, яка перетинає гори і врешті-решт доходить до самого Великого Китаю.
— Якої ти про нього думки? — запитав тихенько хлібороб, відводячи жерця убік.
— Свята людина, воістину свята людина. Боги його — не боги, але стопи його стоять на Шляху, — відповів той. — А його способи складання гороскопів, хоча не з твоїм розумом братися до цього, мудрі та точні.
— Скажи мені, — ліниво промовив Кім, — чи знайду я свого Червоного Бика на зеленому полі, як мені було обіцяно?
— Що ти знаєш про годину свого народження? — запитав жрець, надимаючись від гонору.
— Я народився між першими і другими півнями, в першу ніч травня.
— Якого року?
— Не знаю, але в годину, коли я вперше скрикнув, у Шрінагарі, що знаходиться в Кашмірі, почався великий землетрус[45].
Про це Кім чув від своєї виховательки, а вона, своєю чергою, від Кімбола О’Гари. Землетрус відчувався в Північній Індії і в Пенджабі, від нього довгий час вели лік рокам.
45
Великий землетрус — Кіплінґ, вочевидь, мав на увазі землетрус у Сімлі 30 травня 1885 року.