— Ай! — захвилювалася одна з жінок. Ця обставина підтверджувала надприродне походження Кіма. — Здається, дочка такого-то народилася того самого дня.
— Її мати народила своєму чоловікові чотирьох синів за чотири роки — всі чарівні хлопчики! — вигукнула дружина хлібороба, що сиділа в тіні, віддалік.
— Жодна людина, що володіє цією наукою, — сказав домашній жрець, — не забула, в яких домах перебували планети тієї ночі. — Він почав щось креслити на курній землі двору. — Ти маєш право не менше, ніж на половину Дому Бика. Що саме тобі пророкували?
— Настане день, — почав Кім, у захваті від справленого враження, — і я буду звеличений Червоним Биком на зеленому полі, але спочатку прийдуть двоє людей, які все підготують.
— Так, так завжди буває на початку видіння. Густа темрява повільно прояснюється, і ось входить хтось із мітлою, щоби приготувати місце. Потім починається видіння. Ти говориш, двоє людей? Так, так. Сонце, покинувши Дім Бика, входить у Дім Близнюків. Звідси двоє людей із пророцтва. Тепер поміркуємо… Принеси-но мені прутика, малий.
Звівши брови, він креслив, стирав і знову креслив на запиленій землі таємничі знаки, на подив усіх, крім Лами, який, будучи дуже тактовним, не дозволяв собі втручатися. Через півгодини жрець із бурчанням відкинув прутик.
— Хм! Ось що говорять зірки: через три дні прийдуть двоє людей, щоб усе підготувати. За ними ітиме Бик, але над усім цим — знак війни та озброєних людей.
— У нашому вагоні, коли ми їхали з Лагора, справді був солдат із полку лудхіанських сикхів, — простодушно мовила дружина хлібороба.
— Ні! Озброєні люди; багато сотень. Який у тебе зв’язок із війною? — запитав жрець у Кіма. — Твій знак — червоний і гнівний знак війни, яка от-от повинна початися.
— Ні, ні, — серйозно заперечив Лама, — ми шукаємо миру і нашу Річку, — і тільки.
Кім посміхнувся, згадавши про підслухані ним розмови в гардеробній кімнаті. Зірки справді були до нього прихильні. Жрець стер ногою гороскоп.
— Більше я нічого не бачу. Через три дні до тебе прийде Бик, хлопчику мій.
— А моя Річка? Річка? — благав Лама. — Я сподіваюся, що Бик обох нас поведе до Ріки.
— На жаль, що стосується чудодійної Річки, брате мій, — відповів жрець, — то такі речі трапляються не часто.
На ранок, хоча їх і переконували залишитися, Лама наполіг на тому, щоби піти. Кіму дали великий клунок із доброю їжею і мало не три анни міддю на подорожні витрати, і всі, мовлячи безліч напутніх благословень, дивилися, як обидва подорожніх ідуть на південь у досвітніх сутінках.
— Шкода, що ці люди і подібні до них не можуть звільнитися від Колеса, — сказав Лама.
— Ну, ні, якби тільки лихі, злі люди залишилися на землі, то хто давав би нам притулок і їжу? — зауважив Кім, весело ступаючи зі своєю ношею на спині.
— Он там струмочок. Давай подивимося, — сказав Лама і, зійшовши з курної дороги, пішов полем, де нарвався на цілісіньку зграю бродячих собак.
Розділ 3
Позаду них сердитий селянин розмахував бамбуковою палицею. Це був зеленяр із касти араїнів [садівників], який вирощував овочі та квіти для Амбали. Кім добре знав це поріддя.
— Отака людина, — сказав Лама, не звертаючи уваги на собак, — нечемна з незнайомцями, нездержлива на слова і немилосердна. Хай його поведінка буде тобі пересторогою, мій учню.
— Хо, безсовісні жебраки! — репетував селянин. — Ану геть! Забирайтеся!
— Ми йдемо, — відповів Лама зі спокійною гідністю, — ми йдемо з цих немилосердних полів.
— А, — промовив Кім, глибоко зітхаючи, — якщо твій наступний урожай загине, нарікай на свій власний язик.
Чоловік збентежено почовгав капцями по землі.
— Вся округа кишить жебраками, — почав він, ніби вибачаючись.
— А чому ти вирішив, що ми будемо просити у тебе милостиню, о, малі[47]? — кольнув його Кім, вживши звертання, яке найменше подобається базарним продавцям овочів. — Ми хотіли тільки поглянути он на ту річку, за полем.
— Авжеееж — річка! — пирхнув чоловік. — З якого ж ви міста з’явилися, якщо не вмієте розпізнати проритого каналу? Він тягнеться прямо, як стріла, і я плачу за воду стільки, наче це розплавлене срібло. Отам, далі, рукав річки. Але якщо вам хочеться пити, то я можу вам дати води… і молока теж.
46
Вступний чотиривірш спочатку був восьмою строфою вірша «Будда із Камакури», однак у наступних виданнях «Віршів із книг» був вилучений і тепер існує лише як епіграф до третього розділу «Кіма». Переклад Володимира Чернишенка.