— Хіба ти ніколи не хотів чогось іншого?
— Так, так — і тисячу разів! Знову рівну спину і вправне коліно, швидкі руки та гострий зір, і все, що складає єство чоловіка. О, старі часи — хороші дні моєї сили!
— Та сила є слабкість.
— Виявилося, так. Але п’ятдесят років тому я довів би протилежне, — заперечив старий солдат, вганяючи гострий край стремена в худий бік поні.
— Але я знаю Річку великого зцілення.
— Я пив воду з Гангу мало не до водянки. Вона мені дала лише різачку і ніякої сили.
— Це не Ганг. Річка, про яку я знаю, змиває скверну всіх гріхів. Тому, хто дістанеться її протилежного берега, забезпечено звільнення. Я не знаю твого життя, але твоє лице — обличчя людини шляхетної та ввічливої. Ти тримався свого шляху і зберігав вірність тоді, коли це було важко, у той Чорний Рік[59], про який я тепер пригадую й інші оповіді. Виходь тепер на Серединний Шлях, який веде до звільнення. Слухай Найдосконаліший закон і не ганяйся за мріями.
— Балакай-балакай, діду, — посміхнувся солдат, злегка салютуючи. — Ми всі стаємо базіками у нашому віці.
Лама присів навпочіпки в затінку під манговим деревом, тіні від листя мінилися на його обличчі. Солдат сидів нерухомо на поні, а Кім, переконавшись, що поблизу немає змій, ліг серед покрученого коріння.
На осонні бриніли комахи, туркотіли голуби, з полів долинав дрімотний скрип криниць. Лама заговорив, повільно й виразно. Через десять хвилин старий солдат зісковзнув зі свого поні, — щоб краще чути, як він пояснив, — і намотав повід довкола зап’ястя. Голос Лами уривався, паузи довшали. Кім був зайнятий спостереженнями за сірою білкою. Коли сердита грудочка хутра щільно притислася до гілки й зникла, проповідник і його слухач уже поснули. Коротко стрижена голова старого офіцера схилилася до плеча, Лама відкинувся назад до стовбура за спиною, на тлі якого здавався жовтим, як слонова кістка. Голе дитинча причапало до них, витріщилося, і, кероване якимось миттєвим поривом шаноби, злегенька вклонилося Ламі. А що малюк був маленький і товстий, то беркицьнувся на бік, а Кім засміявся з його розчепірених пухких ніжок. Від переляку й обурення дитинча заверещало вголос.
— Гай-гай! — вигукнув солдат, схоплюючись на ноги. — Що таке? Який наказ?… Це… дитина! А мені наснилося, що тривога. Малюк… маленький… не плач. Хіба я спав? Ой, це ж так нечемно!
— Страшно! Я боюся! — заревів малий.
— Кого ти боїшся? Двох старих і хлопчика? А як же ти будеш вояком, принце?
Лама прокинувся теж, але, не звертаючи уваги на саму дитину, клацнув намистинами вервиці.
— Со це? — спитало дитинча, урвавши вереск. — Я сце такого не бацив. А да’ мені.
— Ага, — усміхнувся у відповідь Лама, тягнучи петельку вервиці за собою на траву:
Дитинча скрикнуло від радості, вхопивши темні блискучі намистини.
— Ого! — вигукнув старий солдат. — А ти звідки цю пісню знаєш, людино, яка зневажає цей світ?
— Я вивчив її в Патанкоті, сидячи на порозі, — сором’язливо сказав Лама. — Добре бути лагідним із дітками.
— Наскільки я пам’ятаю, перед тим, як нас зморив сон, ти сказав мені, що шлюб і народження дітей затьмарюють істинне світло і стають каменями спотикання на Шляху. Хіба у твоїй країні діти з неба падають? А співати їм пісень — це Шлях?
— Жодна людина не є ідеальною у всьому, — сказав Лама серйозно, підбираючи вервицю. — А тепер біжи до своєї матері, малюче.
— Послухайте-но його! — гукнув солдат до Кіма. — Соромиться, що дитину потішив! А ти був би добрим батьком родини, брате мій. Гей, дитино! — він кинув малюкові пайс. — Льодяники завжди солодкі, — промовив він, а коли маленька постать пострибала собі геть у сонячному промінні, продовжив: — Вони ростуть і стають чоловіками. Свята людино, мені шкода, що я заснув у розпал твоєї проповіді. Прости мене.
— Ми обоє старі, — мовив Лама. — То моя вина. Я заслухався твоєю розмовою про світ і його божевілля, й одна помилка призвела до наступної.
— Послухайте його! Яке лихо твоїм богам із тобою, що ти погрався з дитиною? І пісеньку ти дуже добре заспівав. Підемо далі, а я буду співати тобі пісню про Нікала Сейна[60] під Делі — то стара пісня.
60
Нікал Сейн — Джон Ніколсон, народжений 1821 року в Ірландії, вирушив до Індії в 1839 році. Відзначився під час повстання сикхів, згодом став очільником Пенджабу. Під час індійського повстання звільнив Делі, але був убитий 1857 року.