— Це теж твоя робота? — Лама сягнув пальцями до гарбузика по тютюн.
— Хто піклувався про тебе від початку нашої дивовижної подорожі? — Кімові очі весело блиснули, коли він видмухнув ніздрями кільце диму і простягнувся на запилюженій землі. — Чи ж я не дбав про твої зручності, святий чоловіче?
— Ось тобі благословення, — Лама урочисто схилив голову. — Я знав багато людей у своєму довгому житті, та й учнів мав чимало. Але жоден із людей, якщо ти народжений жінкою, не припав мені до серця так, як ти — вдумливий, мудрий і ввічливий; але часом трохи бісенятко.
— І я ніколи не бачив такого жерця, як ти, — Кім вивчав доброзичливе жовте обличчя зморшка за зморшкою. — Оце менше, ніж три дні, як ми мандруємо разом, а так, ніби це було сто років тому.
— Можливо, в минулому житті я мав нагоду в чомусь тобі прислужитися. Можливо, — він усміхнувся, — я визволив тебе з пастки; або, піймавши тебе на гачок у ті дні, коли я ще не був просвітленим, викинув тебе назад у річку.
— Може бути, — відповів Кім тихо. Він чув такого роду роздуми раз по раз із вуст багатьох, кого англійці не вважали б наділеними уявою. — Тепер, що стосується жінки у візку. Я думаю, що вона потребує другого сина для своєї дочки.
— Це не є частиною Шляху, — зітхнув Лама. — Але принаймні вона з гір. Ах, гори, і сніги на вершинах!
Він піднявся і наблизився до воза. Кім дав би вуха собі відтяти, щоб піти разом із ним, але Лама не запросив його. Ті кілька слів, які він розчув, були чужою мовою, бо вони говорили якоюсь гірською говіркою. Жінка, здавалося, запитувала, а Лама перебирав в умі, перш ніж відповісти. Знову і знову він чув монотонний ритм китайських сентенцій. Кім спостерігав дивовижну картину між напівсклеплених повік. Лама стояв випростаний, глибокі складки його жовтого вбрання у світлі вогнищ парао здавалися порізаними чорними тінями, точнісінько так, як здаються порізаними вузлуваті стовбури дерев у світлі призахідного сонця, і звертався до розцяцькованого лакованого ратха, який спалахував, немов коштовне каміння у тому самому непевному світлі. Візерунки на гаптованих золотом завісах зміїлися вгору-вниз, плавилися і мінилися у бганках і тремтіли від нічного вітру. Коли розмова ставала все більш серйозною, вказівний палець, обнизаний дорогоцінними каменями, відрізав іскорки світла між вишивками. За возом була стіна непевної темряви, поцяткована вогниками і повна неясних обрисів, облич і тіней. Голоси раннього вечора зливалися в один заспокійливий гул, найнижчою нотою якого було поважне плямкання биків над січкою, а найвищою — дзвін ситари якоїсь бенгальської танцівниці. Більшість чоловіків повечеряли і поринули у свої булькотливі, квакотливі кальяни, які в повному розпалі нагадують звуки жаби-бика.
Нарешті Лама повернувся. Горянин ішов за ним із бавовняною ковдрою на ваті й привітно розгорнув її біля вогню.
— Вона заслуговує на десять тисяч онуків, — подумав Кім. — Але тим не менше, без мене ми би цих подарунків не мали.
— Порядна жінка… і мудра, — Лама поступово вмощувався зручніше, суглоб за суглобом, як вайлуватий верблюд. — Світ сповнений милосердя до тих, хто тримається Шляху, — він накинув добрячу половину ковдри на Кіма.
— І що вона сказала? — Кім загорнувся у свою половину ковдри.
— Вона поставила мені багато запитань і переповіла багато чуток, більшість з яких були порожніми казками, яких вона наслухалася від жерців, які служать дияволу, хоч і вдають, буцім тримаються Шляху. На деякі я відповів, а деякі назвав нісенітницями. Багато хто носить Вбрання, але мало хто тримається Шляху.
— Що правда — то правда… — Кім використовував вдумливий, примирливий тон тоді, коли хотів більшої відвертості.
— Але за своїми переконаннями вона дуже розсудлива. І вельми бажає, щоб ми пішли з нею в Будда-Ґайю. Наскільки я розумію, наші дороги збігаються упродовж кількох днів шляху на південь.
— І що?
— Трішки терпіння. На це я сказав, що мій Пошук — найважливіший. Вона чула багато дурних байок, але ніколи не чула великої істини про мою Річку. Отакі ті жерці на узгір’ях! Вона знала настоятеля Лун-Чо, але вона не знала ні моєї Ріки, ні легенди про Стрілу.
— І що?
— Я говорив їй про Пошук і про Шлях, й інші благочинні речі. Вона бажала тільки, щоб я супроводжував її і вчинив молитву про другого сина.
— Ага! «Ми, жінки, не думаємо ні про що, крім дітей», — промовив Кім сонно.
— Тепер, оскільки наші дороги збігаються на якийсь час, я не думаю, що ми якимось чином відхилимося від нашого пошуку, якщо супроводимо її принаймні до… я забув назву міста.