— Що ж це тоді? — спитав отець Віктор, не без співчуття вдивляючись в обличчя Лами.
— У цій країні є Річка, яку він хоче знайти, аж геть дужжже. Вона витекла від Стріли, яка… — Кім нетерпляче постукував ногою, перекладаючи подумки з місцевої говірки на свою незграбну англійську. — Її сотворив наш господь Будда, знаєте, і якщо ви там вимиєтеся, то змиєте всі свої гріхи і станете білими, як бавовна. (Кім свого часу чував місіонерські проповіді.) — Я його учень, і ми повинні знайти цю Річку. Це аж так дужжже цінно для нас.
— Розкажи ще раз, — мовив Бенет.
Кім підкорився й переповів історію з доповненнями.
— Та це цілковите богохульство! — вигукнула Англіканська церква.
— Тц-тц-тц — співчутливо відповів отець Віктор. — Я б чимало віддав, щоб знати місцеву мову. Річка, яка змиває гріхи! І як довго ви удвох її шукаєте?
— О, багато днів. Тепер ми хочемо піти шукати її далі. Бачите, тут її нема.
— Я бачу, — серйозно сказав отець Віктор. — Але хлопчик не може йти далі у товаристві цього старого. Кіме, може, було б інакше, якби ти не був сином солдата. Скажи йому, що полк буде піклуватися про тебе і зробить із тебе добру людину, таку саму, як твій… якомога кращу людину. Скажи йому, що коли він вірить у дива, то він має вірити, що…
— Немає необхідності грати на його довірливості, — урвав Бенет.
— Я не роблю нічого подібного. Він має вірити, що прихід хлопчика сюди, до свого полку, в пошуках свого Червоного Бика — це схоже на чудо. Розглянемо шанси проти цього, Бенет. У всій Індії саме цей хлопчик зустрівся саме з нашим полком з-поміж усіх, які були на марші! Вочевидь, це було передбачено вище. Так, скажи йому, що це кісмет [доля]. Кісмет, маллум? [Ви розумієте?]
Він повернувся до Лами, якому міг би з таким самим успіхом говорити про Месопотамію.
— Вони кажуть, — від Кімових слів очі старого засяяли, — кажуть, що мій гороскоп тепер справдився, і що коли я вже повернувся до них і до Червоного Бика, — хоч ти ж знаєш, що я прийшов із цікавості, — то мені треба йти до мадріси і зробитися сагибом. Тепер я роблю вигляд, що згоден, найгірше, що буде — я з’їм кілька обідів без тебе. Тоді я вшиюся і наздожену тебе по дорозі до Сагаранпуру. А тому, святий чоловіче, тримайся цієї жінки з Кулу… нізащо не відходь далеко від воза, поки я не повернуся. Поза всяким сумнівом, мій знак — то знак війни та збройних людей. Подивися, як вони дали мені вина і посадовили мене на почесному ліжку! Мій батько був якийсь великий чоловік. Так що, якщо вони шануватимуть мене між собою, — добре. Якщо ні — то теж добре. Як би воно не вийшло, щойно мені набридне, то я втечу до тебе. Але залишайся з раджпуткою[83], бо я втрачу твій слід… О, так, — додав хлопчик англійською, — я сказав йому все, що ви мені наказали сказати.
— І я не бачу жодної потреби, чого він має далі чекати, — сказав Бенет, нишпорячи собі в кишені штанів. — Подробиці ми можемо з’ясувати пізніше. Я дам йому ру…
— Дайте йому час. Може, він любив хлопця, — сказав отець Віктор, урвавши священика на півслові.
Лама витяг свою вервицю і насунув широчезні криси своєї шапки на очі.
— А зараз чого він хоче?
— Він каже, — Кім підняв руку, — він каже: «Помовчте». Він хоче поговорити зі мною сам. Бачте, ви ж не знаєте ані словечка з того, що він говорить, і я думаю, що якщо ви будете базікати, то він може послати вам дуже погані прокляття. Коли він бере це намисто, отак, бачте, то він завжди хоче бути у спокої.
Обидва англійці сиділи приголомшені, але по очах Бенета було видно, що Кімові буде непереливки, коли він потрапить до лап релігії.
— Сагиб і син сагиба, — голос Лами був хрипким від болю. — Але жодна біла людина не знає цю землю та її звичаї так, як ти знаєш. І де ж тут правда?
— Ну яка різниця, святий чоловіче? Пам’ятай, що це тільки на одну ніч або дві. Пам’ятай, як я можу швидко змінюватися. Це все буде так, як було, коли я вперше заговорив із тобою на великій гарматі Зам-Замі…
— Коли я вперше прийшов до Дому Чудес, ти був хлопчиком, вбраним, як білі люди. А вдруге ти був індусом. Яке буде третє перевтілення? — сумно посміхнувся той. — Ах, чело, ти зробив погано старому, тому що моє серце потягнулося до тебе.
— А моє до тебе. Але ж як я міг знати, що Червоний Бик приведе мене до цього всього?
Лама знову закрив обличчя і нервово закалатав вервицею. Кім присів поруч із ним і притримував за полу.
— То виходить, що хлопчик сагиб? — продовжував старий глухим голосом. — Такий самий сагиб, як той, що зберігав зображення у Домі Чудес? — Лама мав обмежений досвід спілкування з білими людьми. Він, здавалося, повторював урок. — Відтак, йому не личить робити інакше, як роблять сагиби. Він повинен повернутися до свого народу.