— Хто то такий? — спитав Кім у товаришів.
— Мабуть, людина, — витріщив очі Абдулла і запхав пальця до рота.
— Що правда, то правда, — підтвердив Кім, — але він не схожий на жодного індійця, якого я коли-небудь бачив.
— Може, то жрець? — припустив Чхота-Лал, помітивши чотки. — Дивись! Він йде до Будинку Чудес!
— Ні, ні, — вимовив поліцейський, хитаючи головою, — я не розумію вашої мови. — Поліцейський говорив на пенджабі. — Агов, Друже Усього Світу, що він таке каже?
— Хай іде сюди, — сказав Кім і, зблиснувши голими п’ятами, скочив із Зам-Зами. — Він — чужака, а ти — воляка.
Чоловік розгублено повернувся і попрямував до хлопчиків. Він був старий, і його вовняне вбрання ще тхнуло полином гірських ущелин.
— О, діти, а що то за великий будинок? — спитав він на урду[11], якою, схоже, володів пречудово.
— То Аджаб-Ґхер, Будинок Чудес! — відповідаючи, Кім не вжив жодного поштивого звертання, як то «лала» чи «міян» — він не міг вгадати віри старого.
— А, Будинок Чудес! І туди можна зайти будь-кому?
— Над дверима написано, що всім можна заходити.
— Безкоштовно?
— Я заходжу і виходжу, а я не банкір, — засміявся Кім.
— На жаль! Я старий чоловік. Я не знав, — і, перебираючи вервицю, він озирнувся у бік Музею.
— А якої касти? Де ваш дім? Ви прийшли здалеку? — допитувався Кім.
— Я прийшов через Кулу, з-за Кайласа, але що ви про це знаєте? З гір, — тут він зітхнув, — де повітря і вода свіжі та прохолодні.
— Ага! Хітай [китаєць], — гордо виголосив Абдулла. Фук-Шин якось вигнав було його зі своєї крамниці за те, що він надумав плювати на божка, який стояв над взуттям.
— Пагарі [горянин], — промовив маленький Чхота-Лал.
— Так, дитино, горянин, із гір, яких ти ніколи не побачиш. Ти чув про Бхотія [Тибет]? Я не хітай, я бхотія [тибетець], Лама, або, скажімо, гуру по-вашому, коли вже ти хочеш знати.
— Гуру з Тибету, — промовив Кім. — Таких я ще не бачив. Знач’, у Тибеті є індуси?
— Ми — послідовники серединного шляху і мирно живемо в наших монастирях, а я зібрався відвідати чотири священних місця раніше, ніж помру. Ну, тепер ви, діти, знаєте стільки ж, скільки і я, старий. — Він добродушно посміхнувся хлопчикам.
— Ти щось їв?
Чоловік порився у себе за пазухою і витягнув потерту дерев’яну чашку для збору подаяння. Хлопчики кивнули. Всі знайомі їм жерці просили милостиню.
— Зараз я їсти не хочу, — він крутив головою, як стара черепаха на осонні. — Чи правда, що багато священних зображень зберігається у Будинку Чудес Лагора? — Прочанин повторив останні слова, неначе бажав упевнитися, що адреса правильна.
— Це правда, — сказав Абдулла. — У ньому повно язичницьких бутів[12]. Знач’, ти теж ідолопоклонник?
— Та яка різниця, — відмахнувся Кім. — Це — урядовий будинок і там немає ідолопоклонства, а тільки сагиб із білою бородою. Пішли зі мною, я покажу.
— Чужоземні жерці їдять хлопчиків, — прошепотів Чхота-Лал.
— А він чужинець і бут-параст [ідолопоклонник], — сказав мусульманин Абдулла.
Кім зареготав.
— Він — новак. Біжіть до своїх матусь та сидіть тихенько на ручках. Пішли!
Кім, клацнувши, прокрутив турнікет, який автоматично реєстрував відвідувачів.
Старий пішов за ним і завмер від подиву. У вестибюлі виставили більші зразки греко-буддійської скульптури[13], створені — вчені знають, коли — забутими майстрами, чиї вправні руки таємничим чином наслідували грецький стиль. Тут були сотні експонатів: фризи з рельєфними постатями, фрагменти статуй, всіяні фігурами плити, які колись покривали цегляні стіни буддійських ступ[14] і вігар[15] Півночі, а нині, відкопані і споряджені ярличками, були гордістю Музею. Роззявивши рота від подиву, Лама повертався то в один, то в інший бік та, нарешті, завмер у захваті перед великим горельєфом, на якому було зображено коронування, або ж возвеличення, Будди. Учитель сидів на лотосі, пелюстки якого були висічені так глибоко, що, здавалося, майже відділялися від плити. Навколо нього в благоговінні скупчилася ціла ієрархія царів, старійшин і стародавніх Будд, внизу лотоси вистелили води з рибами і птахами. Двоє Девів із крилами, як у метеликів, тримали вінок над його головою. Над ними двоє інших несли парасольку, увінчану головним убором Бодхісатви, усіяну коштовним камінням.
11
Урду — діалект мови хіндустані, має багато спільного з арабською та перською мовами. Нею переважно розмовляють мусульмани півострова Хіндустані. Хіндустані у свою чергу — західний варіант мови хінді.
13
«Зразки греко-буддійської скульптури…» — індійська культура зазнала впливу еллінської у часи вторгнення Александра Македонського, 326 р. до н. е.