— Значить, Бенетові не пощастило! Його відправили на фронт, замість мене. Дауті визнав мене медично непридатним. Я відлучу Дауті, якщо він повернеться живим! Звичайно, Бенет має бути задоволений…
— Задоволений славою, а релігію залишить вам. Саме так! Справді, я не думаю, що Бенет буде заперечувати. Покладіть провину на мене. Я… е-е… наполегливо рекомендую відправити хлопчика до школи Святого Ксав’є. Він може доїхати туди залізницею безкоштовно, за документами, що він сирота і син солдата, тож за проїзд платити не треба. Одяг ви йому можете купити з полкової підписки. Ложа[93] збереже кошти на його утримання, і настрій у них покращиться. Це абсолютно просто. Я маю їхати в Лакнау наступного тижня і можу наглянути за хлопчиком у дорозі — доручу його слугам абощо.
— Ви добра людина.
— Анітрохи. Не робіть цієї помилки. Лама надіслав нам гроші для певної мети. Ми не можемо їх просто повернути, то маємо зробити, як він говорить. Ну, що — вирішили, чи як? Скажімо, наступного вівторка ви приведете його мені до нічного поїзда на південь? Це ось уже за три дні. Він не встигне нашкодити протягом трьох днів.
— Мені трохи відлягло, але як бути з оцим? — він помахав чеком. — Я не знаю ні Гобинда Сагаї, ані його банк, який може виявитися діркою у стіні.
— То ви ніколи не були молодшим офіцером у боргах. Я отримаю за цим чеком готівку, якщо вам зручно, і надішлю вам належну розписку.
— Але ж ви маєте і свої справи! Це просити…
— Це мене анітрохи не обтяжить. Бачите, мене як етнографа дуже цікавить одна річ. Я хотів би її використати в роботі, яку виконую для Уряду. Перетворення полкового знаку, такого, як ваш червоний бик, на своєрідний фетиш, якому поклонявся хлопчик, — це дуже цікаво.
— Мені бракує слів, щоби виразити вам мою вдячність.
— Є одна річ, яку ви можете зробити. Всі ми, етнографи, як галки — ревниві до чужих відкриттів. Вони нікому, окрім нас самих, не цікаві, звісно, але ви ж розумієте, які ці бібліофіли. Не кажіть нікому прямо чи опосередковано жодного слова про азіатські риси характеру цього хлопчика, його пророцтва і так далі. З часом я це все у хлопчини випитаю, і… розумієте?
— Розумію. І ви напишете про це чудову роботу. Ніколи ні з ким про це не говоритиму, поки не побачу її надрукованою.
— Дякую. Ви заспокоїли душу етнографа. Ну, я маю повернутися до сніданку. О, Господи! Старий Магбуб і досі тут? — він підвищив голос, і торговець кіньми вийшов із затінку дерева. — Ну, що там таке?
— Що стосується того молодого коня, — почав Магбуб, — то я кажу, що коли лошак народився, щоби грати у поло, то він уважно стежить за м’ячем, хоча ніхто його і не вчив, коли такий лошачок нутром відчуває гру, — то я кажу, дуже кепсько псувати його, запрягаючи у важкого воза, сагибе!
— І я так кажу, Магбубе. Лоша будуть учити тільки для поло. (Ці люди, певно, нічого у світі не знають, окрім коней, падре). Побачимося завтра, Магбубе, якщо ви маєте щось для продажу.
Торгаш по-верховому змахнув йому рукою на прощання.
— Будь трохи терплячішим, Друже Усього Світу, — прошепотів він згорьованому Кімові. — Твоя доля влаштована. Через деякий час ти поїдеш у Наклао, і — ось, маєш заплатити писареві за лист. Думаю, я ще багато разів тебе побачу.
І він поскакав униз по дорозі.
— Послухай мене, — сказав полковник із веранди місцевою говіркою. — Через три дні ти поїдеш зі мною в Лакнау, будеш весь час бачити і чути нові речі. Тому сиди протягом цих трьох днів і не втікай. У Лакнау ти підеш до школи.
— А я там зможу зустрітися з моїм святим? — пхинькав Кім.
— Принаймні, з Лакнау ближче до Бенареса, ніж з Амбали. Може, я тебе візьму під свій захист. Магбуб Алі про це знає, і він буде сердитися, якщо ти зараз повернешся на Дорогу. Пам’ятай, мені багато чого розказали, і я про це не забуду.
— Я буду чекати, — сказав Кім, — але хлопчаки мене битимуть.
І тут заграв горн до обіду.
Розділ 7
93
Ложа — (тут) — полкова масонська ложа. Полк міг подати запит до масонської ложі в Лагорі, щоб вона дозволила приймати членів із солдатів полку. У такому разі полковий капелан ставав «секретарем». Дивно, що попри те, що сам Кіплінґ був масоном, про Бенета він пише з меншою симпатією, ніж про отця Віктора.