— Вони всім потрібні, — похмуро сказав Магбуб. — Я дам тобі вісім анн, з кінських копит багато грошей не візьмеш, і тобі має вистачити на багато днів. Усім іншим я дуже задоволений, і нема про що нам більше говорити. Учися швидше, і через три роки, а може і менше, станеш помічником… може, навіть моїм.
— Хіба я досі був перешкодою? — спитав Кім, із хлоп’ячим хихиканням.
— Не сперечайся, — пробурчав Магбуб. — Ти мій новий конюх. Іди спати до моїх людей. Вони знаходяться з кіньми ближче до північного кінця станції.
— Вони мене поб’ють у південному кінці станції, якщо я прийду без дозволу.
Магбуб подлубався у поясі, змочив палець і тернув ним по брусочку китайської туші, а тоді поставив відбиток на шматок м’якого тутешнього паперу. Від Балха до Бомбею люди знають цей грубий відтиск зі старим шрамом по діагоналі.
— Цього досить, покажеш старшому. Я прийду вранці.
— По якій дорозі? — спитав Кім.
— По дорозі з міста. Вона там і є одна, а потім повернемося до Крейтон-сагиба. Я врятував тебе від хльости.
— Аллах! Що таке хльоста, коли голова ледь тримається на плечах?
Кім тихо вислизнув у ніч, наполовину обійшов будинок, притискаючись до стін, і відійшов геть від станції на милю або близько того. Потім, зробивши добряче коло, він повернув назад, потребуючи часу, щоби придумати історію на випадок, якщо хтось із Магбубових слуг почне запитувати.
Вони розбили табір на пустирі поруч із залізницею, і, будучи тубільцями, звісно ж не розвантажили дві платформи, на яких Магбубові коні стояли разом із конячками місцевої породи, закупленими Бомбейською трамвайною компанією. Старший, зсутулений, сухотний на вид мусульманин спритно окликнув Кіма, але заспокоївся при вигляді Магбубового відбитка.
— Хаджі по доброті своїй дав мені роботу, — роздратовано сказав Кім. — Якщо сумніваєшся, то почекай, поки він сам прийде вранці. А тим часом дай мені місце біля багаття.
Потім була звична для тубільців найнижчої касти балаканина, яку вони здіймають із будь-якого приводу. Зрештою, вони притихли, Кім улігся позаду купки Магбубових супутників, мало не під самими колесами платформи з кіньми, і вкрився позиченою ковдрою. Ночівля серед битої цегли і жорстви, у вологу ніч, між скупчених коней і немитих балті[110] сподобалася би мало кому з білих хлопчиків, але Кім був абсолютно щасливий. Зміна місця, заняття та навколишніх обставин була як свіже повітря для його маленьких ніздрів, а згадка про акуратні білі ліжечка під величезним віялом у школі Святого Ксав’є радувала так само сильно, як повторення таблички множення англійською.
— Я дуже старий, — думав він, засинаючи. — З кожним місяцем я старішаю на рік. Я був дуже молодий і дурний на додачу, коли взявся віднести повідомлення Магбуба до Амбали. Навіть коли я був із цим білим полком, я був дуже юний і ще малий, і не мав мудрості. Але тепер я щодня дізнаюся нове, і через три роки полковник візьме мене з мадріси і випустить мене на Шлях із Магбубом полювати на кінські родоводи, або, може, я вийду сам; а можливо, я знайду Ламу і піду з ним. Так, оце найкраще. Знову ходити як чела з моїм Ламою, коли він повернеться до Бенареса.
Думки плинули дедалі повільніше і незв’язніше. Кім уже занурювався у прекрасну країну снів, коли його вуха вловили серед монотонної балаканини навколо вогню тонкий і гострий шепіт. Він долинав із-за оббитої залізом кінської платформи.
— Його тут нема?
— А де він має бути — гульбенить у місті. Хто шукає щура у жаб’ячому ставку? Пішли. Він не наша здобич.
— Він не повинен вдруге повернутися за Перевал. Це наказ.
— Найми якусь жінку отруїти його. Обійдеться всього у кілька рупій, і жодних свідків.
— Крім жінки. Придумай щось надійніше; і пам’ятай про ціну за його голову.
— Так, але поліція має довгі руки, а ми далеко від кордону. От якби це було в Пешаварі!
— Ага, у Пешаварі, — посміхнувся другий голос. — Пешаварі, повному його кровних родичів, усяких схованок і жінок, у чиєму вбранні він сховається. Так, що Пешавар, що джаханнам[111] — однаково добре.
— Який тоді план?
— От дурень, хіба я тобі сто разів не казав? Зачекаємо, поки він прийде, щоб лягти, а потім — один влучний постріл. Між нами і погонею будуть платформи. Нам треба тільки перебігти колії та далі йти, куди схочемо. Вони не розберуть, звідки стріляли. Почекаємо тут хоча б до світанку. Що ти за факір, якщо тремтиш від маленької засідки?
— Ого! — думав Кім із заплющеними очима. — Знову Магбуб. Дійсно, не дуже добре продавати родоводи білих коней сагибам! Або, може, Магбуб продає якісь інші новини. То що тепер тобі робити, Кіме? Я не знаю, де Магбубів будинок, і якщо він прийде сюди перед світанком, вони його пристрелять. Тобі, Кіме, це невигідно… І це не справа поліції, бо тоді Магбубові буде невигідно. І… — тут він ледь не захихикав вголос, — я не пам’ятаю жодного уроку в Наклао, який би мені тут допоміг. Аллах! Ось є Кім, і он є вони. Отже, по-перше, Кім має прокинутися і піти геть так, щоб вони не запідозрили. Людина прокидається від нічного страхіття, значить…