— Не варто, патане. Тільки отой другий факір, якому сагиби відбили тяму, був той чоловік, який обшукував твої торби в Лагорі. Я бачив його обличчя, коли вони тягли його до поїзда. Це той самий.
— Чому ти не сказав раніше?
— О, він піде у в’язницю, і стане безпечним на декілька років. Кожного разу треба казати стільки, скільки треба наразі. Крім того, я тоді не потребував грошей на солодощі.
— Аллах Керім [боже милостивий]! — вигукнув Магбуб Алі. — А мою голову ти не продаси коли-небудь за кілька цукерок, як тобі такого забандюжиться?
Кім буде пам’ятати до самої смерті цю довгу, неквапну мандрівку з Амбали до Сімли через Калку й Піджорські сади. Несподіваний паводок на річці Гагр забрав одного з коней (звісно ж найціннішого) і ледве не потопив Кіма серед танцюючих каменюк. Далі по дорозі урядовий слон сполохав коней, а що вони добряче від’їлися попасом перед тим — знадобилося півтора дні, щоб їх усіх позбирати докупи. Потім вони зустріли Сикандар Хана, який спускався з кількома недопроданими шкапинами — рештками свого табуна — і Магбубові, чий найменший ніготь тямив у конях більше, ніж Сикандар Хан з усім своїм табором, заманулося купити двох норовистіших, і для цього знадобилося вісім годин ретельної дипломатії та несказанна кількість тютюну. Але все це був чистий захват: вигиниста дорога, яка то піднімалася, то спускалася, то летіла ген між високими кручами; світанковий рум’янець на далеких снігах; розлогі кактуси, один понад одним на кам’янистих схилах; голоси тисячі каналів; балаканина мавп; урочисті гімалайські кедри, що здіймалися один над іншим; краєвид Рівнин, який розгортався далеко внизу; безперервне гудіння ріжків візників і дика гонитва коней, коли тонга[116] викочувала із закруту дороги; моління на привалах (Магбуб ревно справляв сухе омовіння і ревів молитви, коли не поспішав); вечірні бесіди у місцях ночівель, коли верблюди та бики врочисто ремиґали разом, а незворушні погоничі переповідали новини Шляху, — усе це надихало Кімове серце співати у грудях.
— Але, коли спів і танці закінчаться, — сказав Магбуб Алі, — прийде полковник-сагиб і буде вже не так солодко.
— Прекрасний край, щонайпрекрасніший край цей Гінд, а країна П’яти Річок — найпрекрасніша з них усіх, — наполовину виспівував Кім, — сюди я повернусь, якщо Магбуб Алі чи полковник здіймуть на мене руку або ногу. А як я вже втечу, то хто мене знайде? Поглянь, хаджі, це он там місто Сімла? Аллах, яке місто!
— Брат мого батька, і він був уже старий, коли у Пешаварі тільки викопали колодязь Макерсона-сагиба[117], пам’ятав той час, коли тут стояли всього два будинки.
Він пустив коней нижче головної дороги до нижнього базару Сімли — переповненого, як кролячий садок, базару, який здіймався з долини до ратуші під кутом сорок п’ять градусів. Людина, здатна пройти тут, може кинути виклик всій поліції літньої столиці Індії, так хитро тут поєднані веранда з верандою, провулок із провулком, а нора з норою. Тут живуть ті, які служать потребам радісного міста — джампані[118], які тягають звечора ноші з панянками, а потім до світанку проциндрюють все в азартні ігри; бакалійники, продавці олії, рідкісних речей, палива; жерці, кишенькові злодії, дрібні урядовці з місцевих. Тут куртизанки обговорюють речі, що вважаються найглибшою таємницею Індійської Ради, і тут збираються всі суб-суб-агенти половини тутешніх князівств. Тут же Магбуб Алі винайняв кімнату з набагато надійнішим замком, ніж у Лагорі — у будинку мусульманина, що торгував худобою. Крім того, це була кімната чудес: у сутінках туди зайшов мусульманський хлопчик-конюх, а через годину вийшов хлопчина-євразі (фарба у дівчини з Лакнау була щонайліпша) у погано підігнаному готовому вбранні.
— Я говорив із Крейтон-сагибом, — промовив Магбуб Алі, — і вдруге Рука Дружби відвела Батіг Лиха. Він каже, що коли вже ти проваландався шістдесят днів на Шляху, то вже занадто пізно посилати тебе у гірську школу.
— Я сказав, що мої канікули належать мені. Я не ходитиму до школи, доки не мине двічі по стільки, як вони дозволяють. Це одна з моїх умов.
— Полковник-сагиб ще не знає про наш договір. Ти оселишся в будинку Ларган-сагиба[119], поки не прийде час повернутися в Наклао.
— Я би радше лишився з тобою, Магбубе.
— Ти не знаєш, яка це честь. Ларган-сагиб сам запросив тебе. Піднімися на пагорб і пройди дорогою до вершини, а там забудь на час, що ти коли-небудь бачив або говорив зі мною, Магбубом Алі, який продає коней Крейтонові-сагибу, якого ти не знаєш. Запам’ятай цей наказ.
117
Колодязь Макерсона-сагиба — управитель Пешавару, убитий релігійними фанатиками у 1853 році, уславився тим, що налагодив водопостачання у тому краї.
118
Джампані —
119
Ларган-сагиб має реального прототипа — Александра М. Якоба. Він справді жив у Сімлі, його будинок був відомим серед любителів екзотики, до того ж, він послужив прототипом ще для одного літературного твору — новели Меріона Кроуфорда. Там його описано як мусульманина з Персії, який мав двох дружин, але мусив з ними розлучитися, щоби пошлюбити англійку. Звісно, це — літературна вигадка. А ось що правда. Якоб народився у Константинополі, у віці десяти років був проданий у рабство до турецького паші, у віці 21 року по смерті свого володаря здійснив паломництво до Мекки, а звідти відбув до Бомбея. Згодом перебрався до Делі, звідки — до Сімли. Уславився як продавець п’ятого за розміром діаманта у світі.