— Правда. Але ж як повільно плине для мене час. Я ще тільки хлопчик і всього два місяці, як навчився писати на ангрезі[131], а читаю поганенько і досі. І мають минути ще роки, і роки, довгі роки, перш ніж я стану бодай землеміром.
— Май спокій, Друже Усього Світу, — Кім стрепенувся від такого звертання. — Хотів би я мати роки, що так тобі вже в’їлися. Я тебе тут випробовував трохи. І про це не забуду написати у доповіді полковникові-сагибу, — зненацька він перейшов на англійську і мовив із тихим сміхом. — Юпітером присягаюся, О’Гара, я вважаю, що Вам багато дано, але Вам слід не зазнаватися і не говорити багато. Ви маєте повернутися до Лакнау і бути чемним хлопчиком, пильнувати за книжками, як кажуть англійці, тоді, можливо, наступного літа, ви зможете повернутися до мене, як схочете. — Кімове обличчя видовжилося. — О, певно що, тільки якщо самі захочете. Я знаю, куди Вам хочеться поїхати.
Через чотири дні для Кіма та його валізки було замовлено місце у двоколісному возику до Калки. Його супутником виявився той самий китоподібний бабу. Замотавши голову шаллю з торочками і підібгавши товсту ліву ногу в ажурній панчосі під себе, він тремтів і кректав у ранковій прохолоді.
— Як такий чоловік може бути одним із нас? — міркував Кім, споглядаючи його желеподібну спину, поки вони гойдалися на дорозі; ці роздуми привели його до втішних мрій. Ларган-сагиб дав йому п’ять рупій — і це чудово — так само, як і його обіцянка опікуватися ним, коли Кім буде працювати. На відміну від Магбуба, Ларган-сагиб однозначно окреслив нагороду, яка належатиме за послух, тож Кім був задоволений. Якби тільки йому, як цьому бабу, заслужити честь мати номер і букву… і винагороду за свою голову! Одного дня він досягне цього і навіть більшого. Одного дня він стане таким великим, як Магбуб Алі! Він слідкуватиме по дахах половини Індії, буде стежити за князями та міністрами так само, як стежив для Магбуба Алі за вакілами[132] та помічниками юристів. А тим часом на нього чекала не така вже неприємна школа святого Ксав’є. Там можна буде опікуватися новаками і слухати розповіді про пригоди на канікулах. Юний Мартін, син власника чайної плантації з Маніпура, хвалився, що має іти воювати з нарізною гвинтівкою проти зарізяк.
Може, так воно і було, але юного Мартіна точно не відкидало вибухом феєрверка через половину палацового двору у Патійялі, і його не… Кім поринув у переповідання самому собі власних пригод за останні три місяці. Він би ошелешив усю школу святого Ксав’є включно зі старшокласниками, які вже голяться, — якби тільки йому було можна. Але, звісно, про це не могло бути й мови. В належний час за його голову призначать винагороду, як запевняв Ларган-сагиб, і якщо він зараз буде по-дурному базікати, то за нього не лише ніколи не призначать ціну, але полковник Крейтон його викине… на поталу розлюченим Ларган-сагибу і Магбубові Алі… ненадовго, бо багато він тоді не проживе.
— Так я проміняю Делі на рибу, — згадав філософську приказку. Йому належало забути про свої канікули (завжди можна розважитися вигадуванням пригод) і, як казав Ларган-сагиб, братися до роботи. З-поміж усіх хлопчиків, які поспішали назад до школи святого Ксав’є звідусіль, від пустель Суккура до пальмових гаїв Ґалле, жоден не був так сповнений чесноти, як Кімбол О’Гара, що спускався до Амбали позаду Гарі Чандера Мукерджі, записаного у книгах одного відділу Етнографічної розвідки як Р.17.
Якщо Кім і потребував, щоб його пришпорили, то бабу це забезпечив. Після ситного обіду в Калці він заговорив без упину. Кім їде до школи? Тоді він, магістр університету Калькутти, розповість про переваги освіти. Можна дечого досягти, ретельно опанувавши латину й «Екскурсії» Вордсворта (для Кіма то все була тарабарщина). Ще корисна у житті французька мова, її найкраще вивчати в Чадернагорі поблизу Калькутти. А ще можна багато чого досягнути (як це зробив і сам бабу), проштудіювавши п’єси «Король Лір» і «Юлій Цезар», обидві в пошані в екзаменаторів. «Король Лір» має менше історичних ремінісценцій, ніж «Юлій Цезар»; книжка коштує чотири анни, але на Боу Базарі її можна купити уживану за дві. Ще важливішими, ніж Вордсворт і видатні письменники Берк і Гейр, були мистецтво та наука вимірювання. Хлопець, який складе іспити з цих трьох напрямків, може просто прогулявшись по якійсь країні з компасом, нівеліром[133] і подивившись на неї пильним оком, винести таке зображення тієї країни, яке можна продати за велику кількість срібних монет. Але часом недоцільно носити з собою вимірювальні прилади, у такому разі хлопцеві не завадило б знати точну довжину свого кроку, щоб за відсутності того, що Гарі Чандер називав «допоміжними засобами», мати змогу визначити відстань. Досвід Гарі Чандера свідчив, що найкраще підраховувати тисячі кроків за допомогою вервиці з вісімдесят одним або ста вісьмома зернятками, бо ці числа «діляться і ще раз діляться на багато кратних і некратних». У залпах англомовних фраз Кім вловив основну тенденцію, яка його зацікавила. Це була нова хитрість, яку він міг засвоїти, а з огляду на широкий світ, який розгортався перед ним, схоже було на те, що чим більше людина знає, тим краще для неї.
133
Нівелір — геодезичний прилад для визначення перепадів висот між точками на земній поверхні, у гірських наземних чи підземних виробках, у будівництві.