— Велика втрата, — мовив камбог, гамуючи цікавість. Бенареський досвід зробив його недовірливим.
— А хто його готував? — спитав Кім.
— Жінка, — підвів на Кіма очі магаратта.
— А не всі жінки уміють готувати таркіан, — сказав камбог, — знаю, що це смачна карі.
— О, так, це дуже смачна карі, — сказав магаратта.
— І дешева, — сказав Кім. — А як із кастою?
— О, немає каст, коли люди ідуть… шукати таркіан, — відповів магаратта, з належною паузою. — На чиїй ти службі?
— На службі в оцього святого чоловіка, — Кім вказав на Ламу, який щасливо дрімав собі, але здригнувся і прокинувся, зачувши таке миле йому слово.
— А, він був мені посланий небом на допомогу. Його звуть Друг Усього Світу. А ще його звуть Друг Зірок. Він став лікарем, час його приспів. Мудрість його велика.
— І сином талісмана, — ледь чутно видихнув Кім, поки камбог квапливо заходився коло люльки, аби магаратта не став просити милостині.
— А це хто? — спитав магаратта, нервово зиркаючи навсібіч.
— Я… ми вилікували його дитину, і він перед нами у великому боргу. Сядь до вікна, людино із Джаландара. Це хворий.
— Хамф! Не маю охоти телесуватися з першими-ліпшими волоцюгами. У мене не довгі вуха. Я не жінка, щоб хотіти підслуховувати таємниці, — кинув джат і поволі пересунувся в дальній куток.
— А хіба ж ти не знахар? Я на десять миль загруз у біду, — вигукнув магаратта, підіграючи Кімові.
— Цей чоловік увесь порізаний і потовчений. Я його полікую, — відрізав Кім, — ніхто не встрявав між твоїм дитям і мною.
— Я присоромлений, — сумирно відказав камбог. — Я твій боржник за життя мого сина. Ти чудотворець, я це знаю.
— Покажи мені порізи, — Кім розмотав магараттину шию, серце його так калатало, що він мало не задихнувся — це ж була Велика Гра, і з помстою. — А тепер, брате, швидко розказуй, поки я читаю замовляння.
— Я прийшов з півдня, там була моя справа. Одного з наших убили при дорозі. Ти чув? — Кім похитав головою. Звісно, що він нічого не знав про попередника Е.23-го, убитого на півдні в одязі арабського торговця. — Знайшовши одного листа, по якого мене послали, я рушив назад. Я залишив це місто і втік у Мгав. Я був такий певний, що мене ніхто не знає, що не перемінив вигляд. У Мгаві жінка звинуватила мене у крадіжці коштовностей у тому місті, з якого я прибув. Тоді я зрозумів, що мене вже шукають. Я втік із Мгава, підкупивши поліцію, яка вже була підкуплена, щоб видати мене без допитів моїм ворогам із півдня. Далі я заліг на тиждень у старому місті Чіторі, буцім розкаяний грішник у храмі, але я не міг спекатися листа, який був на моїй відповідальності. Я закопав його під Каменем Королеви, у Чіторі, у місці, яке ми всі знаємо.
Кім не знав, але нізащо в світі не хотів обірвати оповідь.
— Бачиш, у Чіторі я перебував на території Князівства, на схід, у Коті вже не діють закони Королеви, а ще далі на схід лежать Джайпур і Ґваліор. Шпигунів там не люблять, і закони там не діють. Мене гнали, як мокрого шакала, але я прорвався у Бандакуї, де почув, що мене обвинувачують в убивстві, скоєному у тому місті, яке я залишив, в убивстві хлопчика. Вони вже мають і тіло, і свідків.
— А уряд не може захистити?
— Ми, Гравці, не маємо захисту. Загинемо — то загинемо. Наші імена викреслять із книги. І все. У Бандакуї, де живе один із нас, я спробував замести сліди і перебрався магараттою. Тоді я приїхав до Аґри і збирався повернутися до Чітора й повернути листа. Такий був певний, що від них вислизнув. Того й не посилав нікому тара [телеграми] із повідомленням, де лист. Я хотів, щоб уся заслуга була моя.
Кім кивнув. Він добре розумів це почуття.
— Але в Аґрі, коли я йшов вулицями, чоловік закричав, що я йому винен гроші, підійшов зі свідками і хотів вести мене до суду негайно. Ох, проворні люди на півдні! Він мене признав своїм агентом із бавовни. Горіти йому у пеклі!
— А ти що — був?
— О, дурню! Я був людиною, яку вони шукали через того листа! Я втік у квартал м’ясників і вибіг через будинок одного єврея, який злякався бучі і вигнав мене геть. Я дістався пішки до шляху на Сомну, а грошей мав тільки на квитка до Делі, і там, поки я лежав у канаві з лихоманкою, хтось вискочив із кущів, побив мене і порізав, і обшукав із голови до ніг. Це було геть близько від по-їзда!
— А чого він тебе зразу не порішив?
— Вони не такі дурні. Якщо в Делі мене візьмуть за звинуваченням в убивстві, мене видадуть тому князівству, яке мене хоче отримати. Я повернуся туди під вартою, і там помру повільно, на засторогу решті з нас. Південь — не моя батьківщина. Я бігаю по колу, як одноока коза. Я не їв два дні. Я позначений, — він торкнувся брудної пов’язки на нозі, — тож у Делі вони мене впізнають.