— Принаймні, у по-їзді ти у безпеці.
— Проживи рік у Великій Грі і скажи мені це знову! Дроти передали у Делі проти мене ретельні описи — кожна рана, кожна ганчірка. Двадцять, сто, як буде треба, скажуть, що бачили, як я убив хлопчика. А з тебе нема користі!
Кім доволі знав місцеві методи боротьби і не мав сумніву, що справа буде облаштована намертво — включно з мертвим тілом. Магаратті час від часу судомило пальці від болю. Камбог похмуро зиркав зі свого кутка, Лама був зайнятий вервицею, а Кім, удаючи лікаря, обмацував чоловікові шию й обдумував поміж замовляннями свій план.
— Чи ти маєш чари, щоб перемінити мені вигляд? Інакше я мрець. П’ять-десять хвилин на самоті, якби я не був такий зацькований, якби я міг…
— То він уже зцілений, чудотворцю? — ревниво озвався камбог. — Ти вже довгенько чаклуєш.
— Ні. Нема ліків на його рани, крім як три дні перебути в одежі байраджі.
Це загальновідоме покаяння частенько накладають на тлустих купців їхні духовні наставники.
— Один жрець завше хоче сотворити ще одного, — пролунало у відповідь.
Як і більшість тяжко забобонних людей, камбог не міг притримати язика і не покпинити зі своєї релігії.
— То твій син тепер буде жерцем? Йому час ковтнути ще мого хініну.
— Ми, джати, наче буйволи, — сказав камбог, знову м’якнучи.
Кім поклав кінчиком пальця гірких ліків на довірливі губенята дитини.
— Я нічого в тебе не просив, — суворо сказав він батькові, — окрім їжі. Чи тобі шкода, що дав її мені? Я збираюся зцілити іншого чоловіка. Ти мені дозволиш… принце?
Здоровенні чоловікові лаписька злетіли вгору:
— Нє, нє. Не смійся з мене.
— Я хочу вилікувати цього хворого. Ти набудеш заслуги допомогою. Якого кольору попіл у тебе в люльці? Білий. Це сприятливо. Маєш у себе в харчах сиру куркуму?
— Я… я…
— Відкрий свого клунка!
У клунку був звичний набір дрібних речей: трохи одягу, знахарське зілля, дешеві гостинці, вузлик із аттою — місцевим сірим борошном грубого помолу, папуші сільського тютюну, дешеві чубуки до люльки і торбинка прянощів для карі — усе це було загорнуте у ковдру. Кім перебирав усе це з виглядом премудрого чаклуна і бурмотів мусульманські заклинання.
— Цієї мудрості я навчився у сагибів, — прошепотів він Ламі, наразі, якщо згадати про його навчання у Ларгана, то це була щира правда. — Зірки віщують, що у цього чоловіка буде велике лихо. Відвернути його?
— Друже Зірок, ти все робив добре, роби, як ти хочеш. Це буде ще одне зцілення?
— Швидше! Швидше давай! — хекав магаратта. — Поїзд може зупинитися.
— Зцілення від тіні смерті, — сказав Кім, змішуючи камбогове борошно з сумішшю попелу з дерева і від тютюну у червоній глиняній чашечці люльки. Е.23 без жодного слова, стягнув із себе тюрбан і випустив долу довге чорне волосся.
— Жрець, то моя їжа — прогарчав джат.
— Буйвол у храмі! Ти що, досі смів дивитися? — відповів Кім. — Я маю творити чари серед дурнів, але подбай про свої очі. Вони ще бачать? Я врятував маля, а ти за це… безсоромнику!
Чоловік здригнувся під пильним поглядом Кіма, який був цілковито серйозний.
— Чи я маю тебе проклясти, чи… — він узяв обгортку клунка і накинув її на схилену голову. — Лиш посмій хоч подумки захотіти поглянути, і… і… навіть я тоді тебе не врятую. Сядь! Онімій!
— Я сліпий… німий. Пожалій, не клени! Хо-ходи сюди, маленький, пограємося у хованки. Ради мене, не виглядай з-під запони.
— Бачу надію, — сказав Е.23. — Який твій план?
— Буде далі, — відповів Кім, зриваючи з нього тонку натільну сорочку. Е.23 знітився, як усі вихідці з півночі, він не любив відкривати голе тіло.
— Що таке каста порівняно з перерізаним горлом? — мовив Кім, стягаючи її до пояса. — Ми маємо зробити тебе скрізь жовтим садгу. Роздягайся, роздягайся мерщій і закинь коси собі на очі, поки я тебе обсиплю попелом. Тепер — знак касти[156] тобі на чоло.
Він дістав з-за пазухи дорожню коробочку з фарбами і брусочок кармазинового лаку.
— Ти точно лиш починаєш? — спитав Е.23.
Буквально виборюючи дороге життя, він вислизнув із одежин і стояв голий, у самій лише пов’язці на стегнах, поки Кім ставив йому благородний знак касти між засипаними попелом бровами.
— Два дні, як вступив у Гру, брате, — відповів Кім, — потри дужче попелом попід пахвами.
— Ти зустрічався… з цілителем хворих перлів?