— Сагиби ніколи не старіють. Вони танцюють і бавляться, наче малі діти, а самі вже дідусі. Міцна порода, — пропищав голос із паланкіна.
— Я маю також ліки, що розганяють кров у голові палким і гнівливим людям. Сенну, добре скомпоновану, коли місяць був у належному Домі. Маю жовтий порошок… арплану з Китаю, що омолоджує чоловіка і дивує його родину. Шафран із Кашміру і найкращий салеп[169] із Кабула. Багато людей померли перш, ніж…
— Отут я щиро вірю, — встряв Кім.
— …ніж вони дізналися про цінність моїх ліків. Своїм недужим я даю не чорнило, яким написано амулет, а гарячі й бурхливі ліки, які переходять на людину і воюють зі злом.
— І то дуже люто воюють, — зітхнула стара пані.
Голос затягнув довжезну історію нещасть і банкрутства, пересипану численними зверненнями до уряду.
— Якби не моя доля, котра всьому вадить, то я служив би урядові. Я здобув ступінь у славетній школі в Калькутті, де, можливо, буде навчатися і син цього дому.
— Таки буде навчатися. Якщо вишкребок нашого сусіда зміг за кілька років отримати П.М. [Перший у Мистецтві — вона вимовила англійське словосполучення, яке чула багато разів], то чом би й набагато розумнішим дітям, як той, якого я знаю, не здобути нагород у багатій Калькутті.
— Ніколи, — мовив голос, — я не бачив такої дитини! Він народився у сприятливий час і, якщо ті кольки на лихо не перейдуть у чорну холеру, яка може згубити його, мов голубочка, то йому судилося довге життя, якому можна позаздрити.
— Гай-май! — відповіла стара. — Розхвалювати дитину — на біду, а то я б тільки й слухала. Одначе заднє подвір’я у нас без охорони, а навіть у цьому м’якому повітрі люди бувають такими чоловіками й жінками, як то знаємо… Батько дитини зараз далеко, а я мушу бути човкедаром [сторожем] у своєму немолодому віці. Гайд! Гайд! Піднімайте паланкін. Знахар із молодим жерцем нехай самі вирішують, що помічніше — чари чи ліки. Га! Негідники, принесіть тютюну гостям, а я… вирушу в обхід садиби!
Паланкін хутко погойдався геть у супроводі палахкотливих смолоскипів і зграї собак. Двадцять сіл довкола знали сагибу, її вади, її язик і її щедру доброчинність. Двадцять сіл дурили її за незапам’ятним звичаєм, але жодна людина за будь-які дари небес не додумалася б красти або грабувати на підвладній сагибі території. Тим не менше, вона з великою помпою здійснювала свої врочисті обходи, галас від яких було чутно на півдорозі до Массурі.
Кім пом’якшав, як належить авгурові. Знахар і далі сидів навпочіпки й однією ногою дружньо підсунув хлопцеві хукку, Кім смачно вдихнув тютюну. Слухачі чекали продовження їхніх професійних дебатів, а може, й дармових лікарняних порад заодно.
— Обговорювати медичні питання при невігласах — те ж саме, що вчити павича співати, — мовив знахар.
— Справжня ґречність, — відгукнувся Кім, — часто здається неувагою.
Варто зауважити, що ті фрази призначалися справити враження на публіку.
— Агов, у мене тут виразка на нозі, — загукав кухарчук, — гляньте на неї.
— Геть звідси! Забирайся! — відповів знахар. — Чи в цьому домі заведено набридати шанованим гостям? Стовпилися тут, як ті буйволи.
— Якщо сагиба дізнається… — почав Кім.
— Ай! Ай! Ходімте звідси. Вони для нашої хазяйки — наче їжа. Як у її шайтаненяти минуться кольки, то може, і нам, бідним, дозволять…
— Хазяйка годувала твою жінку, як ти у тюрмі сидів за борги. Хто тут проти неї говорить? — старий слуга люто підкрутив свої білі вуса при світлі місяця-молодика. — Я відповідаю за честь цього дому. Ідіть! — і він погнав своїх підлеглих поперед себе.
Знахар зашипів не розтискаючи губ:
— Як ся маєте, пане О’Гара? Я збіса радий вас бачити знову.
Кім стиснув чубук. Будь-де на битому шляху він би цьому, може, й не здивувався б, але тут, у цьому тихому затоні життя, він був не готовий зустріти Гарі-бабу. До того ж він був роздратований тим, що його обдурили.
— Аг-га! Я ж Вам казав у Лакнау — Resurgam[170] — я постану і Ви мене не впізнаєте. На скільки Ви тоді побилися об заклад, га?
Він ліниво жував пару кардамонових зернят, але дихав важко.
— Але навіщо ви сюди прийшли, бабуджі?
— А, ось питання, як казав Шекспір[171]. Я прийшов привітати Вас із Вашою надзвичайно ефе-ективною операцією в Делі. Оа! Сказати Вам, що ми всі Вами пишаємося. Це було ду-уже акуратно і спритно зроблено. Наш спільний друг, він і мій давній приятель. Він бував у збіса вузьких місцях. І ще в кількох побуває. Він мені розповів, а я переповів містерові Ларгану, і він був дуже втішений Вашими швидкими успіхами. Увесь департамент задоволений.
170
Resurgam —