Кім уперше в житті насолоджувався почуттям чистої гордості (яке, поза тим, може бути і справдешньою пасткою) від визнання з боку департаменту і від визнання з боку рівного йому колеги, шанованого серед інших. Ніщо на землі не могло з цим зрівнятися. Але людина Сходу всередині Кіма волала про те, що бабу не їздять хтозна-куди просто так, заради компліментів.
— Розкажи свою історію, бабу, — владно мовив хлопець.
— Оа, то дрібниця. Про-сто я був у Сімлі, коли надійшла телеграма про те, що наш спільний друг казав, буцім заховав, і старий Крейтон… — тут він зиркнув на Кіма, як той сприйме таку зухвалість.
— Полковник-сагиб, — виправив хлопець зі школи святого Ксав’є.
— Так, звісно. Він побачив, що я без діла, і мені довелося їхати у Чітор і знайти того чортового листа. Я не люблю Південь — забагато треба їздити залізницею, але я отримав гарні кошти на дорогу. Га! Га! Я зустрів нашого знайомого у Делі по дорозі назад. Він сидить тих-хесенько зараз і вважає, що вбрання садгу йому саме до речі. Чудово, там я почув про те, що Ви зробили так добре, швидко, на хвилі миттєвої ситуації. Я сказав нашому спільному приятелеві, що Ви збіса влучили у яблучко, Юпітером присягаюся! Це було блискуче. Я прийшов сказати Вам про це.
— Умгу!
У канаві бавилися жаби, на небі виповзав місяць. Якийсь веселий слуга вийшов поговорити з ніччю і бив у барабан. Наступну фразу Кім промовив тутешньою говіркою.
— Як ти нас вистежив?
— Оа! Це дрібниця. Від нашого спільного приятеля я дізнався, що ви рушили до Сагаранпура. Тож я рушив слідом. Червоні Лами привертають увагу. Я купую собі аптечку, а я ж справді добрий лікар. Іду до Акроли-на-Броді і все про вас наслухаю — то там, то там побалакаю. Усі прості люди знають, що ви робите. Дізнаюся, коли гостинна стара пані вислала по вас дулі[172]. Тут знають чимало спогадів про попередні візити старого Лами. Я знаю, що старі пані жити не можуть без ліків. Тож я став лікарем і… ви чули, що я казав? Думаю, це ду-уже добре. Слово даю, містере О’Гара, що люди знають про вас із Ламою на п’ятдесят миль довкола — прості люди. То я й прийшов. Не заперечуєте?
— Бабуджі, — мовив Кім, рвучко підводячи погляд на широке усміхнене лице, — я сагиб.
— Дорогий містере О’Гара…
— І я сподіваюся ввійти у Велику Гру.
— Наразі за субординацією Ви підпорядковані мені.
— То чого ж теревенити, як мавпа на дереві? Не буде чоловік їхати сюди з самої Сімли заради кількох солодких слів. Я не дитина. Говоріть на гінді і давайте доберемося до жовтка в яйці. Ви тут — але з десяти слів не сказали жодного правдивого. Нащо Ви тут? Відповідайте прямо.
— Європейці так лех-хко збивають людину з пантелику, містере О’Гара. Вам би час уже бути обізнанішим для свого віку.
— То я ж і хочу знати, — сміючись, відповів Кім. — Якщо це частина Гри, я можу допомогти. Але що я можу зробити, якщо ви все крутите, як циган сонцем.
Гаррі-бабу сягнув по люльку і смоктав її доти, поки вона знову не заклекотіла.
— Тепер я говоритиму по-тутешньому. Сидіть тихо, містере О’Гара… Це стосується родоводу білого жеребця.
— Досі? Ту справу давно завершено.
— Велика Гра завершиться тоді, коли всі помруть. Не раніше. Дослухайте мене до кінця. П’ятеро князів готувалися зненацька розв’язати війну три роки тому, коли ви передали родовід білого жеребця від Магбуба Алі. Завдяки тій звістці наша армія виступила проти них раніше, ніж вони приготувалися.
— Ая — вісім тисяч чоловіків з гарматами. Я пам’ятаю ту ніч.
— Але війна не розпочалася. Така тактика уряду. Військо відкликали, коли уряд переконався, що князі злякалися, а годувати вояків на високих Перевалах недешево коштує. Гілас і Банар[173], раджі з гарматами, за певну суму погодилися охороняти Перевали від будь-яких зайд із півночі. Обоє ледь не присягалися в довічному страху й дружбі, — він, хихочучи, перескочив на англійську. — Звісно, я вам неофіційно повідомляю, містере О’Гара, тільки, щоб пояснити політичну ситуацію. Офіційно я утримуюся від критики будь-яких дій влади. Тепер розказую далі. Це влаштувало уряд, який хотів уникнути зайвих витрат і за домовлену суму рупій на місяць Гілас і Банар мали розпочати охорону Перевалів, як тільки урядові війська будуть відведені. Тоді — це було після нашої зустрічі, я тоді торгував чаєм у Ле — мене призначили військовим клерком-обліковцем. Коли війська відвели, я залишився, щоб розрахуватися з кулі, які прокладали нову дорогу в горах. Прокладання доріг було частиною урядової угоди з Гіласом і Банаром.