— Думаю, це не вона, — шепочу я до Ма.
— Ні, це вона.
Наші голоси теж звучать зовсім інакше.
— Може, вона зсохлася?
— Ні, вона завжди була така.
Немає ні Мобіля з макаронин, ні мого малюнка з восьминогом, ні шедеврів, ні Форту з Лабіринтом, ні решти іграшок. Я заглядаю під Стіл і не бачу там павутини.
— Тут стало темніше.
— Ну, сьогодні просто дощовитий день. Ти можеш увімкнути світло, — мовить Ма, показуючи на Лампу.
Але я не хочу чіпати її. Я роздивляюся навкруги, намагаючись згадати, як тут усе було. Коло Дверей я знаходжу позначки, що їх ми робили в дні мого народження. Я стаю поруч з ними, кладу руку на маківку голови й виявляю, що позначка з чорною цифрою п’ять нижча від моєї руки. На всіх предметах лежить тонкий білий шар якоїсь речовини.
— Це пил з нашої шкіри? — питаю я.
— Ні, це порошок для виявлення відбитків пальців, — пояснює офіцерка Оу.
Я нахиляюся й заглядаю під Ліжко. Там, скрутившись калачиком, лежить Яєчна Змія. Мені здається, що вона спить. Я не бачу її язика й обережно обмацую зміїну голову, аж поки відчуваю легкий укол голкою.
Випроставшись, я питаю:
— А де стояв наш Вазон?
— Ти вже забув? Отут, — відповідає Ма, постукуючи посередині Комода, і я помічаю на ньому темне кружальце.
Навколо Ліжка видніють сліди від Доріжки. На Підлозі, під Столом, — маленька дірочка, протерта нашими ногами. Я розумію, що це та сама Кімната, де ми колись жили.
— А тепер уже ні, — кажу я до Ма.
— Що-що?
— Це вже не наша Кімната.
— Гадаєш? — Ма пирхає. — Просто нині тут не такий затхлий запах, як раніше, бо відчинено двері.
«Мабуть», — думається мені, проте вголос я промовляю:
— Може, кімната стала іншою саме через те, що відчинили двері?
Ма злегка всміхається.
— Хочеш... — Вона прокашлюється. — Хочеш, зачинимо її на хвилинку?
— Ні.
— Гаразд, тоді ходімо звідси.
Я підступаю до Ліжкової Стіни, доторкаюся пальцем до корка, але нічого не відчуваю.
— А вдень можна віддавати на добраніч?
— Що?
— Чи можемо ми казати «на добраніч», коли ніч іще не настала?
— Гадаю, ліпше сказати «прощавай».
«Прощавай, Стіно», — кажу я Ліжковій Стіні й повторюю те саме трьом іншим стінам, а потім додаю: «Прощавай, Підлого». Я гладжу Ліжко й примовляю: «Прощавай, Ліжко». Тоді я зазираю під нього й кажу: «Прощавай, Яєчна Зміє». Заглянувши в Шафу, я шепочу: «Прощавай, Шафо».
У темряві я помічаю свій портрет, що його намалювала Ма на честь мого дня народження; на портреті я ще зовсім маленький. Я жестом кличу Ма й показую їй цей малюнок. Відтак я цьомаю її обличчя — там, де течуть сльози. На смак вони зовсім як море.
Я знімаю малюнок зі стінки Шафи й ховаю його під куртку. Ма вже біля Дверей. Я наздоганяю її і прошу:
— Візьми мене на руки.
— Джеку...
— Ну, будь ласочка.
Ма садовить мене на своє стегно, але я тягнуся вище:
— Підніми ще.
Вона обхоплює мої груди і піднімає мене вгору.
Торкнувшись Даху, я кажу: «Прощавай, Даху».
Ма зі стуком ставить мене на підлогу.
«Прощавай, Кімнато», — мовлю я, махаючи рукою Даховому Віконцю, і прошу Ма, щоб вона теж попрощалася з Кімнатою.
«Прощавай, Кімнато», — каже Ма, але беззвучно.
Я востаннє роззираюся по Кімнаті. Вона схожа на кратер, тобто на діру, де щось сталося. А тоді ми виходимо за двері.
Подяка від автора
Дякую любому Крісові Рулстону та моєму агентові Керолін Девідсон за їхні відгуки на чорновий варіант твору, а також Керолін (разом з Вікторією Кві та Лаурою Мак-Дугал) та моєму американському агентові Кейті Андерсон за їхню нестримну прихильність до роману від самого початку. Джуді Клейн з видавництва «Літтл, Браун енд Компані», Семові Гамфрі з «Пікадору» та Айріс Т’юфолм з «Гарпер-Коллінз Канада» за грамотне редагування. Також моїм друзям Дебрі Вестґейт, Ліз Вікок, Ар’ї Вайніо-Матгіла, Тамарі Суґунасірі, Гелен Ролстон, Андреа Пламб, Шанталь Філіпс, Енн Петті, Шінейд Мак-Берті та Алі Довер за їхні пропозиції щодо всього — від розвитку дитини до розвитку сюжету.
Понад усе хочу подякувати своєму зятеві Джефу Майлзу за його спокійні, проникливі поради щодо практичних аспектів Кімнати.
Емма Доног’ю народилося 1969 року в Ірландії. Навчалася в Кембриджському університеты, де здобула докторський ступінь із літератури. Згодом переїхала до Лондона, що в канадській провінції Онтаріо. Лауреатка багатьох літературних нагород. Її книжка «Кімната» 2010 року входила до списку бестселлерів за версією газети «Нью-Йорк Таймс», а також до шорт-листів Букерівської премії, премії «Оранж», отримала премію Співдружності. 2016 року стрічку «Кімната, створену за однойменним романом Емми Доног’ю, було висунуто на здобуття чотирьох номінацій премії «Оскар», зокрема як найкращий фільм.