— Мишенятко і Щасливець — мої друзі, — я знову починаю плакати.
— Немає ніякого Щасливця, — проціджує Ма крізь зуби.
— А от і є, і я його люблю.
— Ти його просто вигадав.
— А Мишенятко є, це мій справжній друг, а ти його вигнала...
— Так! — кричить Ма. — Щоб воно уночі не бігало по наших обличчях і не покусало тебе!
Я ридаю ридма, аж захлипуюся. Я й не знав, що Мишенятко може вкусити мене за обличчя; я гадав, що так роблять тільки вампіри.
Ма падає на Перину й не рухається.
За хвилину я підходжу до неї й лягаю поруч. Я піднімаю її футболку, щоб трохи посмоктати моні, проте мені доводиться перериватися, щоб витерти носа. Ліва циця смачна, однак моні там небагато.
Потім я приміряю нові джинси. Вони весь час спадають.
Ма витягає з них нитку.
— Не треба, — застерігаю я.
— Вони й так завеликі. Дешевий шматок...
Але Ма не доказує, чого саме.
— Це — денім, — повідомляю я. — Ось із чого роблять джинси.
Я кладу нитку в Шафку, у Відерце з Бісером.
Ма дістає Швацький Набір і ушиває джинси в поясі, після чого вони вже не спадають.
Уранці в нас багато справ. По-перше, ми обертаємо Піратський Корабель, зроблений того тижня, на Танк. Заводія править Повітряна Кулька; колись вона була завбільшки з голову Ма, до того ж рожевою і пружною, а тепер стала як мій кулак, тільки червоною і зморщеною. Ми надуваємо кульку першого числа кожного місяця, тому до початку квітня не можемо подарувати нашій Повітряній Кульці сестру. Ма теж грається з Танком, однак недовго. Забава їй швидко набридає — це тому, що вона доросла.
Понеділок — пральний день: ми кидаємо у Ванну шкарпетки, спідню білизну, мої сірі штанці, забризкані кетчупом, простирадла та кухонні рушники і змиваємо з них бруд. Ма вмикає Обігрівач, щоб висушити білизну, дістає Сушарку з-за Дверей і розкладає її, а я наказую їй стояти міцно. Хотілося б мені на ній покататися, як тоді, коли був малям, але тепер я заважкий і можу зламати їй спину. Було б круто, якби я міг зменшуватися, а потім знову збільшуватися, як Аліса. Виправши, ми викручуємо білизну й розвішуємо її. Після цього Ма і я скидаємо з себе футболки і по черзі засуваємо голови в Холодильник, щоб освіжитися.
На обід у нас салат з бобів — моя друга найнеулюбленіша страва. Щодня, крім суботи та неділі, після легкої денної дрімоти ми кричимо. Щоб продерти свої горлянки, ми забираємося на Стіл, ближче до Дахового Віконця, і, тримаючись міцно за руки, промовляємо:
— На старт! Увага! Вперед!
Наші роти широко розтуляються, і ми щосили гукаємо-кричимо-репетуємо-галасуємо-волаємо-зіпаємо-лементуємо на все горло. Сьогодні я верещу як ніколи; мої легені розтяглися, бо мені вже п’ять.
Наостанці ми кажемо ш-ш-ш, прикладаючи пальці до губ. Якось я запитав Ма, навіщо ми прислухаємося, і вона відповіла: «Про всяк випадок».
Тоді я роблю малюнки-натирки виделки, Гребінця, слоїкових покришок та швів моїх джинсів. Найліпше до цього підходить лінійований папір, а от туалетний більше годиться на звичайні малюнки. Сьогодні я малюю кота і папугу, ігуану і єнота, Санта-Клауса, і мураху, і Щасливця, і всіх своїх телевізійних друзів по черзі, і себе самого — короля Джека.
Закінчивши, я змотую туалетний папір назад у рулон, щоб ним можна було витирати наші сідниці. Від іншого рулону я відрізую клаптик, щоб написати листа Дорі. Але спершу мені доводиться підстругати Гладеньким ножем червоного олівця. Я сильно натискаю на олівець, бо він такий короткий, що від нього майже нічого не лишилося. Я пишу дуже добре, тільки іноді перевертаю букви задом наперед: «Позавчора мені виповнилося п’ять, ти можеш з їсти останній шматочок торта, проте ми не маємо для нього свічок. З любов’ю Джек».
На слові «торта» папір трохи порвався.
— Коли Дора його одержить?
— Ну, — каже Ма, — гадаю, за кілька годин лист потрапить у море, а звідти його викине на берег...
Її слова звучать дуже смішно, бо вона смокче льодяний кубик, щоб притишити біль у поганому Зубчику. Берег і море є тільки в Телевізорі, однак я думаю, що, коли послати листа, вони ненадовго стануть справжніми. Я змиваю какавельки, і лист пливе за водою.
— А хто його знайде? Дієго?
— Мабуть. І відвезе його своїй сестрі у перших — Дорі...
— У своєму джипі-сафарі. Ж-ж-ж крізь джунглі.
— Тож вона одержить твого листа завтра вранці. Найпізніше — в обід.
Льодяний кубик уже не так випирає за щокою Ма.
— Покажи!
Ма висуває язика — на ньому лежить маленький кубик.
— Думаю, що в мене теж є поганий зубчик.