— Чому репери носять чорні окуляри навіть уночі? — питаюсь я в Ма. — У них що, очі болять?
— Ні, вони просто хочуть видаватися крутими. І щоб фанати не дивилися їм весь час в обличчя, бо вони такі знамениті.
Я нічого не розумію.
— А чому фанати знамениті?
— Та не фанати, а співаки.
— А вони що, не хочуть бути знаменитими?
— Ну, гадаю, хочуть, — каже Ма і встає, щоб вимкнути Телевізор. — Проте їм бажається побути й на самоті.
Посмоктавши трохи моні, я прошу Ма дозволити мені взяти з собою в Ліжко Джипа і Дистанційку, бо вони ж мої друзі, але вона не дозволяє. Вона каже, що поки я спатиму, вони постоять на Полиці.
— Ще задавлять тебе вночі.
— Ні, не задавлять, вони обіцяють.
— Послухай, зробімо так: поставмо джип на полицю, і ти спатимеш з дистанційкою, бо вона маленька, особливо якщо сховати антену. Домовилися?
— Домовилися.
Я забираюся в Шафу, і ми розмовляємо крізь щілину.
— Боже, благослови Джека, — каже Ма.
— Боже, благослови Ма і зроби так, щоб у неї не боліли зубчики. Боже, благослови Джипа й Дистанційку.
— Боже, благослови книжки.
— Боже, благослови все, що є тут, у Космічному Просторі і ще раз Джипа. Ма?
— Га?
— А куди ми діваємося, коли засинаємо?
Я чую, як вона позіхає.
— Ми залишаємося тут.
— А сни? Вони що, з Телевізора? — Я чекаю відповіді, але Ма не відповідає. — Може, ми переселяємося в Телевізор, коли нам сняться сни?
— Ні. Нікуди ми не переселяємося. Ми весь час тут.
Її голос лине ніби здалеку.
Я лежу верчика, торкаюся пальцями кнопок Дистанційки і шепочу:
— Не можете заснути, маленькі кнопочки? Усе гаразд, посмокчіть трішки моні.
Я прикладаю їх до своїх сосків, і вони по черзі смокчуть. Я майже зовсім заснув.
Бі-біп. Це Двері.
Я напружено прислухаюся. У Кімнату потрапляє холодне повітря. Якби я висунув голову з Шафи, то крізь Двері побачив би зірки, і зорельоти, і планети, і прибульців, що снують усюди у своїх НЛО. Мені б так хотілось, так хотілось, так хотілось їх побачити!
Бум — це зачинилися Двері, і Старий Нік розказує Ма, що якихось речей не було, а за інші правлять несусвітні ціни.
Цікаво, чи подивиться він на Полицю і чи побачить там Джипа. Так, то він проніс його мені, але навряд чи сам з ним грався. Він не знає, як Джип зривається з місця, коли я вмикаю Дистанційку, — врумммм.
Ма і Старий Нік розмовляють зовсім недовго. Клац — Лампа гасне, і під Старим Ніком скрипить ліжко. Сьогодні задля різноманіття я рахую не п’ятірками, а одиницями, проте збиваюся з ліку і знову переходжу на п’ятірки. Так швидше, і в мене виходить триста сімдесят вісім скрипів.
Нарешті все стихає. Я думаю, що він заснув. Цікаво, а Ма теж засинає, коли він вирубається, чи пильнує, аж поки він піде? Ану ж вони обоє сплять і тільки я не сплю? Дивно. Я можу встати, вилізти з Шафи, а вони й не дізнаються. Можу намалювати їх обох у Ліжку або зробити щось іще. Цікаво, як вони сплять — поряд чи на різних кінцях Ліжка?
І тут мені в голову стукає жахлива думка. А що, як він теж смокче в Ма? Ма йому дозволяє чи каже: «Нізащо на світі, це тільки для Джека»?
Якщо він нап’ється молока, то може зробитися справжнім!
Мені хочеться схопитись і закричати.
Я намацую на Дистанційні пускову кнопку й тисну на неї; загоряється зелена лампочка. Було б добре, якби чарівна сила Дистанційки змусила колеса Джипа закрутитися просто на Полиці. Тоді Старий Нік прокинеться з несподіванки, ха-ха.
Я натискаю на кнопку «вперед», проте нічого не відбувається. Тю, я ж забув висунути антену. Я витягаю її на всю довжину і знову натискаю на кнопку, але Дистанційка однаково не працює. Тоді я виставляю антену в щілину — тепер вона зовні, а я всередині. Я тисну на кнопку і чую слабенький звук. Це, певно, у Джипа закрутилися колеса, і тут...
ГЛ-ГА-Л-Л-Л-Л-АХ!
Старий Нік реве. Я ніколи ще не чув, щоб він так ревів. Він згадує Ісуса, але ж це зробив не малий Ісус, а я. Спалахує Лампа — і світло крізь щілину б’є мені в очі. Я їх зажмурюю, кидаюсь назад і ховаюся з головою під Ковдру.
Старий Нік горланить:
— Ти що задумала?
Голос у Ма заспаний, вона каже:
— Що, що таке? Тобі наснився поганий сон?
Я кусаю Ковдру — м’яку, немов сірий хліб у моєму роті.
— Хотіла мені щось заподіяти, так? — Його голос стишується. — Я вже тобі казав, що як ти...