— Це мій рюкзак.
Я пов’язав собі на шию пошиванку за два ріжки.
— Я склав туди наші речі, що нам знадобляться в Зовні після того, як нас порятують.
Я засунув туди Зубчик, Джип, Дистанційку, спідню білизну, свою і Ма, шкарпетки, Ножиці і чотири яблука на випадок, якщо ми зголодніємо.
— А вода там є? — питаю я.
Ма киває.
— І річки, і озера...
— Ні, я про воду для пиття. Там є крани?
— Там повно кранів.
Я радий, що не треба тягти з собою пляшку з водою, бо рюкзак і так заважкий. Мені доводиться попускати вузол на шиї, щоб він не душив мене, коли я говорю.
Ма гойдається і гойдається.
— Колись я мріяла, щоб мене врятували, — каже вона. — Я писала записки і ховала їх у мішках зі сміттям, але ніхто їх не знаходив.
— Треба було кинути їх в Унітаз.
— І коли ми кричимо, ніхто нас не чує, — каже вона. — Я півночі вмикала й вимикала світло, а тоді зрозуміла, що ніхто цього не бачить.
— Але...
— Ніхто нас не врятує.
Я мовчу. А потім кажу:
— Ти ж не знаєш, що там є.
Ніколи ще не бачив такого дивного виразу на її обличчі.
Ліпше б їй сьогодні знову піти в Забуття, ніж бути несхожою на Ма.
Я дістаю з Полиці всі мої книжки і читаю їх: «Розкладний аеропорт», «Дитячі забавлянки», «Ділана-копача» і мою улюблену книжку — «Зниклого Кролика». Останню я читаю тільки до половини, залишаючи другу для Ма. Потім я читаю «Алісу», проминаючи розповідь про страшну Герцогиню.
Нарешті Ма перестає гойдатися.
— Можна трохи моні?
— Звісно, — відповідає вона. — Ходи сюди.
Я сідаю до неї на коліна, піднімаю її футболку і довго-довго смокчу.
— Ну що, все? — шепоче вона мені у вухо.
— Ага.
— Послухай, Джеку. Ти мене слухаєш?
— Я завжди тебе слухаю.
— Нам треба звідси тікати.
Я зачудовано дивлюся на неї.
— І нам доведеться зробити це самим.
Але ж вона казала, що ми схожі на людей у книжці, а хіба можна втекти з книжки?
— Ми мусимо скласти план. — Голос Ма звучить дуже високо.
— Який?
— Якби ж я знала! Я вже сім років намагаюся його скласти.
— Ми можемо розбити стіни.
От тільки ми не маємо ні джипа, ні навіть бульдозера, що могли б їх розбити.
— Ми могли б... підірвати Двері.
— Як?
— Як це зробив кіт у «Томі і Джеррі».
— Це добре, що ти вдаєшся до мозкової атаки, — каже Ма, — але нам потрібна ідея, що неодмінно спрацює.
— Дуже сильний вибух, — пропоную я.
— Якщо він буде дуже сильний, то й ми загинемо.
Про це я чомусь не подумав. Я знову атакую мозок:
— О, Ма! Ми могли б... дочекатися, коли прийде Старий Нік, і сказати йому: «Подивись, який смачнющий пиріг ми спекли, з’їж великий шматок цього смачнющого великоднього пирога!» А самі його отруїмо.
Одначе Ма хитає головою:
— Якщо ми його отруїмо, то ніколи не дізнаємося коду.
Я так напружено думаю, що мені аж боляче.
— Ще маєш якісь ідеї?
— Ти ж відкинула всі мої ідеї.
— Пробач, пробач. Я намагаюся бути реалістичною.
— А які ідеї реалістичні?
— Не знаю, не знаю. — Ма облизує губи. — Я весь час думаю, як би нам скористатися з моменту, коли відчиняються двері. Якщо точно все розрахувати, то чи зможемо ми проскочити повз нього за ті короткі секунди?
— О, крута ідея!
— Я відвертатиму його увагу, а тим часом ти прослизнеш повз нього.
Ма хитає головою:
— Ні, нізащо.
— Так, защо.
— Він схопить тебе, Джеку. Схопить перше, ніж ти добіжиш до середини двору, і...
Вона замовкає.
За хвилину я питаю:
— Є ще якісь ідеї?
— Ця думка крутиться і крутиться в моїй голові, немов щури в колесі, — проціджує Ма крізь зуби.
У якому ще колесі? В оглядовому колесі на ярмарку?
— Треба його перехитрити, — кажу я.
— Але як?
— Ну, може, так само, як він заманив тебе в свою вантажівку, коли ти була студенткою, — за допомогою вигаданого собаки.
Ма видихає.
— Знаю, ти намагаєшся зарадити, проте, може, помовчиш, поки я думаю?
Однак ми думаємо, напружено думаємо разом. Я встаю і, взявши банан з великою бурою плямою, з’їдаю його. Бура частина найсмачніша.
— Джеку! — Очі в Ма розширюються, і вона швидко-прешвидко торохтить:— Твоя ідея з собакою блискуча. А що, як ми вдамо, ніби ти захворів?
Спочатку я не можу второпати. Аж тут починаю розуміти:
— Це як з вигаданим собакою?
— Саме так. Коли він прийде, я можу сказати, що ти занедужав.
— А на що?
— Ну, наприклад, сильно-сильно застудився. Спробуй покашляти.