Я розміщую пакет на подушці й укладаюся на нього лицем. Часом я піднімаю голову, щоб перепочити, а Ма мацає мій лоб або щоки і приказує:
— Гарячі.
Одначе потім знову змушує мене лягти на пакет.
Я стиха плачу, але не через те, що мені жарко, а тому, що незабаром з’явиться Старий Нік. Звісно ж, якщо він узагалі сьогодні прийде. Я не хочу, щоб він приходив. Мені здається, що я по-справжньому захворію. Я все прислухаюся, чи не лунає бі-біп. Сподіваюся, що він не прийде; я не наливий, а по-справжньому наляканий.
Я біжу до Унітаза і багато какаю, а Ма розмішує мої какавельки. Я хочу змити їх, проте вона не дозволяє, бо Кімната має добряче просмердітися ними — так, ніби вчора в мене був пронос.
Коли я повертаюся в Ліжко, вона цьомає мене ззаду в шию і каже:
— У тебе чудово виходить, а те, що ти плачеш, допоможе ще більше.
— Чому?
— Бо ти й справді видаєшся зовсім хворим. Зробімо щось із твоїм волоссям... Треба було подбати про це заздалегідь.
Вона наливає трохи мийного засобу в долоню і втирає мені у волосся.
— Тепер воно видається жирним від поту. От тільки пахне занадто приємно, а треба, щоб від тебе тхнуло. — Ма біжить глянути на Годинника, а повернувшись, уся трясеться. — Яка ж я дурепа! Від тебе має сильно смердіти, ти ж... Тримайся.
Вона схиляється над Ліжком, якось дивно кашляє і затуляє руками рота. Цей дивний звук повторюється знову і знову. Потім з її рота спадає щось схоже на плювок, але значно густіше. Це рибні палички, що їх ми їли на вечерю.
Ма розтирає цю масу по подушці й моєму волоссю...
— Не треба! — верещу я, намагаючись ухилитися.
— Вибач, одначе я мушу.
Очі Ма якось дивно сяють. Вона маже своїм блювотинням мою футболку, навіть мої губи. Усе пахне дуже бридко, гостро й отруйно.
— А тепер поклади лице на гарячий пакет.
— Але...
— Роби, що я кажу, Джеку. Хутко.
— Я вже передумав.
— Ми з тобою не граємо, тож передумувати не можна. Клади лице.
Я плачу і лягаю обличчям на гарячий пакет.
— Ти підступна.
— Я маю на це причину, — каже Ма.
Бі-біп, бі-біп.
Ма хапає пакет з водою і проводить ним по моєму обличчю.
— Ш-ш-ш.
Вона закриває мої очі, кладе мене обличчям на смердючу подушку і натягає Перину аж до самої шиї.
Разом зі Старим Ніком усередину проникає прохолодне повітря.
Ма кричить:
— Ну, нарешті!
— Говори тихше, — глухо буркоче Старий Нік.
— Я просто...
— Стули пельку.
Знову лунає бі-біп, а потім бум.
— Ти знаєш порядок, — каже він, — жодного звуку, поки не зачинилися двері.
— Пробач, пробач. Це через Джека, йому зовсім зле. — Голос Ма тремтить.
На мить я і сам вірю в це. Вона прикидається навіть ліпше за мене.
— Ну й смердота ж тут!
— Це тому, що з нього все виходить через обидва отвори.
— Мабуть, якась скороминуща інфекція, — каже Старий Нік.
— Він хворий уже понад тридцять годин. Його морозить, він увесь горить...
— Дай йому пігулку проти головного болю.
— А що, на твою думку, я робила цілий день? Він їх вибльовує. У нього навіть вода не затримується.
Старий Нік зводить дух.
— Пусти мене до нього.
— Ні, — каже Ма.
— Ану, геть з дороги...
— Ні, я ж сказала, ні...
Я лежу, сховавши обличчя в подушку, страшенно смердючу. Мої очі заплющені. Старий Нік тут, просто біля Ліжка. Він дивиться на мене. Я відчуваю, як він кладе руку на мою щоку, і тихенько ойкаю зі страху. Ма казала, що Старий Нік торкнеться мого лоба, а він торкнувся щоки. Його рука зовсім не схожа на руку Ма. Вона холодна і важка...
Старий Нік повертається і йде:
— Куплю йому чогось сильнішого в добовій аптеці.
— Чогось сильнішого? Йому заледве п’ять років. Його організм геть зневоднений. Хлопчик горить бозна від чого! — кричить Ма.
Їй не слід кричати, бо Старий Нік від цього просто казиться.
— Стули пельку хоч на секунду і дай мені подумати.
— Його треба негайно везти в лікарню, і ти це знаєш!
Старий Нік озивається якось дивно, але я не знаю, що це означає.
Голос Ма такий, ніби вона плаче.
— Якщо ти зараз же не повезеш його до лікарні, він може...
— Досить істерик! — перебиває її Старий Нік.
— Будь ласка, благаю тебе!
— Нізащо.
Я мало не додаю «на світі». Ці слова крутяться в моїй голові, однак я їх не промовляю. Я взагалі нічого не промовляю, а лежу, немов у Забутті.
— Скажеш їм, що він нелегальний іноземець без документів, — говорить Ма. — Він не годен і слова мовити. Щойно йому зроблять крапельницю, ти привезеш його назад.