— Не можу...
— Упевнена, що можеш.
Я відчуваю, як вона поплескує по Килиму рукою.
— Не можу, не можу...
— Полічи до ста заради мене.
Я лічу дуже-дуже швидко.
— Ну, от, твій голос звучить уже спокійніше. Зараз ми все ще раз обміркуємо, — каже Ма. — Хм-м... Якщо тобі важко виповзти з килима, то, може, ти спробуєш... розгорнути його?
— Але ж я лежу всередині.
— Знаю, однак ти можеш висунути руки з килима і знайти його ріжок. Спробуй-но.
Я обмацую край і знаходжу кінець килима.
— Отак, — каже Ма. — Чудово! А тепер тягни. Не туди, в інший бік, аж поки відчуєш, що край розгортається. Уяви собі, що ти чистиш банан.
Я стараюся, але в мене виходить не дуже добре.
— Ти лежиш і притискаєш його до підлоги.
— Вибач. — Я знову починаю плакати.
— Не треба ніяких вибачень: у тебе все чудово виходить. Спробуй перекотитися на інший бік.
— На який бік?
— На той, де почуватимешся вільніше. Може, ляжеш на пузик, а потім знову знайдеш кінець і потягнеш за нього?
— Не можу.
Та я роблю це. Я висуваю назовні один лікоть.
— Дуже добре, — каже Ма. — Килим угорі вже не такий тугий. О, спробуй-но сісти? Як гадаєш, зможеш?
Це дуже боляче і зовсім неможливо.
А проте я сідаю і висуваю обидва лікті. Килим розгортається довкола мого обличчя. Я можу вилізти з нього.
— Я виліз! — кричу я. — Я банан!
— Еге ж, ти банан, — погоджується Ма і цьомає мене в змокріле обличчя. — А тепер повторімо.
Коли я, втомившись, відпочиваю, Ма розказує мені, як усе відбуватиметься в Зовні.
— Старий Нік поїде вулицею. Ти будеш іззаду, у відкритому кузові, тож він тебе не побачить, зрозумів? Хапайся за край кузова, щоб не випасти, бо машина їхатиме дуже швидко, отак. — І вона тягне мене, гойдаючи з боку в бік. — Потім він натисне на гальма — ти це відчуєш, бо тебе відкине в інший бік через те, що вантажівка різко сповільнить хід. Це означатиме, що ви під’їжджаєте до перехрестя, де водії мають на кілька секунд зупинитися.
— Навіть він?
— Ну, так. Тому, коли ти відчуєш, що вантажівка стоїть, можеш спокійно вистрибувати.
У Космічний Простір. Цих слів я не кажу, бо знаю, що вони недоречні.
— Ти приземлишся на тротуарі. Він твердий, як... — Ма озирається навкруги. — Як кераміка, тільки поверхня шерехатіша. А потім біжи, біжи, біжи щонайхутчіше, як Імбирний Джек.
— Імбирного Джека з’їла лисиця.
— Гаразд, це невдалий приклад, — мовить Ма. — Тільки цього разу ми перехитримо хитруна. Джек моторний, Джек рвучкий...
— ...Гасить Джек стрибком свічки.
— Вистрибнувши з вантажівки, ти мусиш швидко-швидко бігти. Пам’ятаєш, ми дивилися з тобою мультик про Бігуна і койота?
— Том і Джері теж швидко бігають.
Ма киває:
— Головне, щоб Старий Нік тебе не спіймав. Ой, тільки намагайся бігти тротуаром — він обабіч дороги, трохи вищий за проїзну частину, — щоб тебе не збила машина. І кричи щодуху, клич на допомогу.
— Кого?
— Ну, не знаю, будь-кого.
— Як це будь-кого?
— Просто підбіжи до першого-ліпшого. Чи... буде вже досить пізно. Жодного перехожого може й не бути. — Ма гризе великий палець, і я їй не дорікаю. — Якщо нікого не побачиш, помахай рукою машині, щоб вона зупинилася, і скажи людям у ній, що тебе і твою ма викрали. А якщо на дорозі не буде машин, — о Боже! — то, гадаю, тобі доведеться бігти до котрогось будинку — байдуже до котрого, аби в ньому світилися вікна, і щосили гатити у двері кулаками. Пам’ятай: тільки до будинку, де горітиме світло, а не до того, де буде темно. Тобі треба буде стукати в парадні двері — знаєш, де вони?
— Спереду будинку.
— Спробуймо зараз-таки. — Ма чекає моєї відповіді. — Розмовляй з людьми так, як ти говориш зі мною. Уяви собі, що вони — це я. Що ти скажеш?
— Я іти...
— Ні, уяви собі, що я — це люди в будинку, або в машині, або на тротуарі. Розкажи їм, що ти і твоя ма...
Я роблю другу спробу:
— Ти і твоя ма...
— Ні, ти маєш сказати: «Моя Ма і я...»
— Ти і я...
Ма зводить дух.
— Гаразд, це не важливо, просто віддай їм мою записку. Вона ще в тебе?
Я заглядаю в труси.
— Вона зникла!
Але тут я відчуваю її між своїми сідницями. Я витягаю її і показую Ма.
— Тримай її спереду. А якщо ненароком загубиш, то просто скажи людям: «Мене викрали». Повтори.
— Мене викрали.
— Скажи чітко і голосно, щоб вони почули.
— Мене викрали! — кричу я щодуху.
— Неймовірно! Вони викличуть поліцію, — каже Ма. — Сподіваюся, поліція обшукає всі навколишні задні двори і знайде нашу Кімнату.